Окрім нього, на вечерю було запрошено ще семеро гостей: Монкріффів, друзів Стірлінга з Лондона (пані Монкріфф одразу ж зміряла Ентоні поглядом), мера міста, мсьє Лафаєтта з дружиною та донькою, граційною брюнеткою з яскраво нафарбованими очима й виглядом відчайдушної пустунки, та літнє подружжя Демарсьєр, які мешкали у сусідньому маєтку. Дружина Стірлінга була привабливою білявкою, схожою на Грейс Келлі; таким жінкам зазвичай нічого сказати, але цього і не потрібно, адже чоловікам достатньо милуватися їхньою вродою. Ентоні сподівався, що його посадять поряд із пані Монкріфф: хоч вона й дивилась на нього з певним викликом, принаймні він би не нудився.
– То ви працюєте в газеті, пане О’Харо? – звернулася до нього літня француженка.
– Так. В Англії, – відповів Ентоні.
Раптом біля нього з’явився офіціант із тацею з напоями.
– У вас є щось безалкогольне? Газованка якась, приміром? – запитав журналіст.
Офіціант мовчки кивнув і щез.
– І як вона називається?
– «Нейшн».
– «Нейшн», – з легким збентеженням повторила вона. – Ніколи раніше про неї не чула. Я знаю газету «Таймс». Здається, вона найкраща у Великій Британії?
– Багато хто так вважає, – відповів Ентоні, подумки благаючи, щоб хоча б їжа виявилась не такою жахливою.
Біля журналіста знову з’явився офіціант, на таці стояла висока склянка газованки з льодом. Ентоні відчайдушно намагався не звертати уваги на шампанське, яке іскрилося в келихах інших гостей. Натомість він вирішив пригадати французьку, яку вивчав ще у школі, та звернувся до доньки мера, яка відповіла бездоганною англійською з чарівним французьким акцентом. «Занадто юна», – зауважив Ентоні, помітивши, як супиться мер.
Коли гостей нарешті запросили до столу, Ентоні з полегшенням зітхнув, дізнавшись, що його посадили поряд з Івонною Монкріфф. Вона виявилась ввічливою та цікавою жінкою, яку, на жаль, він абсолютно не цікавив. «Чорти б ухопили цих щасливих жіночок». Дженніфер Стірлінг сиділа ліворуч від журналіста й захоплено гомоніла з сусідом.
– Ви тут часто буваєте, пане О’Харо? – запитав Френсіс Монкріфф, високий, стрункий чоловік, до пари своїй дружині.
– Ні, не часто.
– Тоді ви, очевидно, займаєтесь усім, що пов’язане з діловою частиною Лондона?
– Ні, цим я взагалі не займаюся.
– Хіба ви не пишете про фінанси?
– Я іноземний кореспондент. Працюю… у гарячих точках за кордоном.
– А Ларрі якраз займається їх створенням, – засміявся Монкріфф. – Про що саме ви пишете?
– Багато