Кілька хвилин вони сиділи мовчки. Дженніфер розглядала пляму на килимі, а тоді запитала:
– Чому в мене немає дітей?
Івонна зробила затяжку і, здивовано піднявши брову, подивилася на Дженніфер.
– Востаннє, коли ми про це розмовляли, ти сказала, що чоловікові і дружині потрібно бути хоча б на одному континенті, якщо вони хочуть завести дитину. Твій чоловік часто їздить у відрядження, – продовжувала Івонна, випускаючи ідеальне кільце диму. – Це, до речі, одна з багатьох причин, чому я вам заздрю.
Дженніфер захихотіла, та Івонна продовжувала:
– Усе налагодиться. Роби все, що говорить цей непристойно дорогий лікар, і припини мучити себе. Ось побачиш, за кілька тижнів ти вигукнеш: «Еврика!» і все пригадаєш: як жахливо хропе твій чоловік, про ваші негаразди з грошима та який величезний у тебе борг у «Харві Ніколс». Тому насолоджуйся тим, що нічого не пам’ятаєш, доки в тебе є така можливість.
– Може, ти й маєш рацію.
– І ще одне, ти просто зобов’язана одягти цю рожеву сукню. У тебе є кварцове намисто, яке ідеально до неї пасує. Смарагдове нікуди не годиться. У ньому твої груди схожі на дві здуті кульки.
– О, ти справжня подруга! – сказала Дженні, і жінки засміялися.
Двері з гуркотом відчинилися, він кинув на підлогу портфель, принісши з вулиці морозну свіжість. Він зняв шарф, поцілував Івонну і перепросив за спізнення.
– Нарада з бухгалтерами. Ви ж знаєте, вони можуть вічність говорити про гроші.
– Бачив би ти їх, коли вони збираються разом, Ларрі. Нудьга бере. Ми з Френсісом одружені вже п’ять років, а я досі не можу відрізнити дебет від кредиту, – поглянувши на годинник, сказала Івонна. – Гадаю, він скоро прийде. Чаклує, мабуть, над черговою колонкою цифр.
– Ти сьогодні чарівна, Дженні, – поглянувши на дружину, сказав Лоренс.
– Твоя дружина завжди виглядає приголомшливо.
– Так-так, так і є. Ти маєш рацію. – Він почухав підборіддя. – Леді, прошу вибачення. Піду приведу себе до ладу, перш ніж прийдуть гості. Чув прогноз погоди по радіо – знову обіцяють снігопад.
– Гаразд, ми вип’ємо поки чогось, – крикнула йому Івонна.
До приходу гостей Дженніфер встигла зняти стрес кількома келихами коктейлю. «Все буде гаразд», – продовжувала вона повторювати про себе. Якщо вона потрапить у ніякове становище, Івонна підкаже, що робити. Це її друзі, врешті-решт. Вони не кепкуватимуть з неї. Вони лиш хочуть, аби Дженніфер зробила наступний крок до повернення колишньої себе.
– Дженні! Дякуємо за запрошення! – обійняла її Вайолет Ферклаф. Її пухкеньке обличчя майже повністю приховував капелюшок. Вона обережно витягла шпильки, зняла його і віддала разом з пальтом. На ній була шовкова сукня з глибоким вирізом, вона огортала її пухкенькі форми, ніби наповнений повітрям парашут. За словами Івонни, аби обхопити талію Вайолет, знадобилася б невелика рота.
– Дженніфер, ти сама досконалість, як завжди, – поцілував її у щоку високий рудоволосий