– Господи! – промовив він і зітхнув. – Мені дуже шкода. Я… я дуже п’яний.
– Це точно. У будь-якому разі я прошу вас не нападати на Лоренса у статті, якою б не була ваша думка про мене та мій зіпсований спосіб життя, – промовила Дженніфер і попрямувала до маєтку.
Ентоні скривився і беззвучно вилаявся. Аж тут до нього долинули її останні слова:
– Можливо, наступного разу, перш ніж погоджуватися провести час у компанії таких зануд, ви добре подумаєте і зрозумієте, що можна просто відмовитися.
4
Ти не дозволяла мені тримати тебе за руку, навіть торкатися твого маленького пальчика, персику мій милий.
– Мадам, я не заважатиму вам, якщо увімкну пилосос? – Дженніфер почула кроки з коридору і присіла. – Ой! Ваші речі… Я не знала, що ви хочете прибрати у кімнаті. Дозвольте вам допомогти, – промовила пані Кордоза, стоячи у дверях із пилососом у руці.
– Ні, дякую, пані Кордозо, – відповіла Дженніфер, витерши лоба та розглядаючи вміст свого гардероба, який було розкидано по підлозі спальні. – Займайтеся своїми справами. Я лише розбираю речі, аби знати, де що є.
– Як скажете, пані, – відповіла покоївка. – Закінчу свої справи і піду в крамницю. У холодильнику є м’ясна нарізка. Ви казали, що не хочете на обід нічого важкого.
– Так, цього цілком досить. Дякую, – відповіла Дженніфер.
А тоді вона знову залишилася на самоті, глухий гуркіт пилососа поступово віддалявся коридором. Дженніфер випрямила спину і відкрила чергову коробку із взуттям. З допомогою пані Кордози вона ось уже кілька днів займалася весняним прибиранням посеред зими. Дженніфер діставала усе з полиць та сервантів, розглядала, вивчала, перекладала, наводила чистоту з великою швидкістю, намагалася запам’ятати своє майно та показати, нарешті, будинку, який вперто відмовлявся її приймати, хто тут справжня хазяйка.
Усе почалося задля розваги, аби не замислюватися надто багато над тим, що їй потрібно грати якусь відведену роль. Проте з часом це заняття перетворилося на спосіб встановлення зв’язку з будинком, можливість з’ясувати, хто вона і ким була. Дженніфер знайшла листи, світлини та свої дитячі альбоми – на одному фото маленька Дженніфер з хвостиком сиділа на білому пухкенькому поні. Ретельно розглядаючи карлючки у зошитах та легковажні жартівливі листи, вона з полегшенням зрозуміла, що багато моментів їй знайомі. Вона замислилась над тією прірвою, яка пролягла між розпещеним, усіма обожнюваним і навіть дещо зіпсованим дівчам, яким вона була колись, та жінкою, якою стала.
Вона дізналася про себе практично все, що могла, але почуття загубленості і чужого життя не хотіло її покидати. Учора ввечері, після двох келихів мартіні, вона поскаржилася на це Івонні.
– Люба, це нормально, таке трапляється з усіма, – співчутливо промовила подруга,