Спочатку Дженніфер було нелегко підтримувати розмови про спільних знайомих, які поєднували подруг, проте у їхній компанії вона почувалася комфортно. Вона навчилася довіряти внутрішнім відчуттям, які виникали при спілкуванні з людьми: виявляється, спогади можуть зберігатися не лише у пам’яті.
– От би мені втратити пам’ять, – сказала якось Івонна, коли Дженніфер розповіла їй, які дивні речі коїлися з нею, поки вона лежала в лікарні. – Я б пішла світ за очі. Але для початку забула б, що вийшла заміж за Френсіса.
Івонна забігла до Дженніфер, аби переконати її, що все гаразд. Це мала бути тиха вечеря з друзями, але з плином часу Дженніфер нервувала все більше і більше.
– Не розумію, чому ти так панікуєш, дорогенька. Про твої вечірки складають легенди, – сказала Івонна, вмощуючись на ліжку та спостерігаючи, як Дженніфер у паніці приміряє одну сукню за другою.
– Справді? І чим же вони такі легендарні? – запитала вона, поправляючи сукню на грудях.
Здається, вона трохи схудла, поки лежала в лікарні, тому сукня некрасиво збиралася спереду.
– Ой, та розслабся, – засміялася Івонна. – Тобі нічого не потрібно робити, Дженні. Я тобі допоможу. Будинок сяє, ти виглядаєш чарівно. Виглядатимеш, принаймні, якщо нарешті одягнеш щось на себе.
Вона зняла черевички і залізла на ліжко, випроставши довгі, елегантні ноги.
– Я ніколи не поділяла твого захоплення розвагами. Зрозумій мене правильно, мені подобаються вечірки, але вся ця організація… – Вона розглядала свої нігті. – Вечірки створені для того, щоб на них ходити, а не проводити. Так каже моя мама, і я, по правді, цілком підтримую цю думку. Я з радістю придбаю собі кілька нових суконь, але готувати канапе і розсаджувати гостей… Оце вже ні, дякую.
Стоячи перед дзеркалом, Дженніфер продовжувала боротися з вирізом на сукні, повертаючи її з боку на бік. Вона підняла руку. Шрам і досі був яскраво-рожевого кольору.
– Може, мені варто одягнути щось із довгими рукавами?
– Болить? – запитала Івонна, розглядаючи руку.
– Болить уся рука. Лікар виписав мені якісь пігулки. Я хотіла спитати… чи не буде цей шрам…
– Привертати увагу? – зморщила носика Івонна. – Гадаю, тобі краще носити сукні з довгими рукавами. Принаймні доки він трохи не зійде. До того ж зараз уже прохолодно.
Дженніфер злегка розгубилася від такої неделікатної оцінки власної подруги, але не образилася. Це вперше, відколи вона повернулася додому, хтось наважився сказати їй правду у вічі.
Вона зняла сукню, підійшла до шафи й почала перебирати речі, які там висіли, аж поки не побачила сукню-футляр із чистого шовку. Це вперше вона її дістала. Сукня була дуже ефектна. Після повернення з лікарні Дженніфер віддавала перевагу твідовим речам сірого або коричневого кольору, але все це яскраве вбрання постійно потрапляло їй на очі.
– Щось