Закусивши губу і заплющивши очі, вона намагалася дихати якомога спокійніше, роблячи вигляд, що міцно спить. Дженніфер чула, як він зайшов у ванну, як з крана потекла вода, спершу він довго чистив зуби та полоскав рота. Закінчивши вмиватися, він м’яко пройшовся по килиму, а тоді заліз під ковдру, матрац прогнувся під вагою його тіла, ліжко злегка зарипіло. Якийсь час він лежав не рухаючись, а вона відчайдушно намагалася дихати рівно та не хвилюватися. «Будь ласка, тільки не зараз, – подумки благала вона, – я заледве тебе знаю».
– Дженні? – прошепотів він, торкаючись її стегна, і вона ледве стрималась, щоб не смикнутися.
Вона зробила глибокий вдих, вдаючи, що міцно спить. На мить його рука завмерла, і він, тяжко зітхнувши, повернувся на другий бік.
2
Мені хотілося б бути тим, хто тебе врятує, але цього просто ніколи не станеться… Я не буду більше телефонувати після того, як ти отримаєш цього листа, адже він може тебе засмутити, а з мого боку було б нечесно слухати, як ти плачеш, адже за півтора року я ніколи не бачив тебе заплаканою, та й узагалі у мене ніколи не було такої дівчини, як ти.
Мойра Паркер з тривогою спостерігала, як її бос, щільно стиснувши щелепи, рішуче пройшов повз неї до свого кабінету, і трохи зраділа, що пан Арбутнот запізнювався на зустріч о пів на третю. Очевидно, остання нарада пройшла геть невдало.
Вона підвелася, хутко розправила спідницю й узяла в нього пальто, яке встигло вкритися краплями дощу, поки він ішов від авта до офісної будівлі. Мойра поставила парасольку на підставку, а тоді, трохи довше, ніж зазвичай, обережно повісила його пальто на гачок. Вона вже давно на нього працювала, тому достеменно знала, коли йому потрібно трохи більше часу, аби побути на самоті.
Вона заварила чаю – він завжди пив чай після обіду та дві чашки кави вранці – зібрала докупи необхідні документи й постукала у двері його кабінету.
– Підозрюю, що пан Арбутнот затримується. Очевидно, на Мерілбоун-роуд затор.
Він якраз читав листи, які вона залишила йому вранці для підпису. Очевидно задоволений їхнім змістом, він дістав із нагрудної кишені ручку й поставив короткий, різкий підпис. Секретарка поставила чай на стіл, поклала листи до решти паперів і сказала:
– Я забрала ваші квитки у Південну Африку й замовила авто з аеропорту.
– П’ятнадцятого, так?
– Так. Я принесу квитки, а ви поки що можете переглянути документи. У них показники продажів за останній тиждень. Остаточні дані щодо заробітної плати знаходяться ось у цій папці. І я не була впевнена, що ви матимете час пообідати після зустрічі з виробниками авто, тому взяла на себе сміливість замовити вам кілька сендвічів. Сподіваюся, ви не проти.
– Дуже мило з вашого боку, Мойро. Дякую.
– Принести їх зараз до чаю?
Він кивнув і на мить усміхнувся. Від цього Мойра ледь не почервоніла. Вона знала, що інші секретарки кепкують з неї, вважаючи, що вона занадто