Рожева Миша. Віктор Єрофєєв. Читать онлайн. Newlib. NEWLIB.NET

Автор: Віктор Єрофєєв
Издательство: OMIKO
Серия: Великий російський роман
Жанр произведения: Современная русская литература
Год издания: 2017
isbn:
Скачать книгу
крім мене?

      – Боже! – скрикнув Матіас. – Ці росіяни можуть заплутати навіть вампірів!

      До кімнати вбігла Маринка:

      – Що у вас відбувається?

      Побачивши нас у костюмах, вона закричала:

      – Я теж хочу бути іншою!

      – Гаразд! – сказала Діана. – Валіть звідси. Дайте мені, нарешті, поспілкуватися з вампіром!

* * *

      – Так, непогано бути хлопчиком, – сказала я, роздягаючись перед сном. – Прямо відчуваєш у собі мужність. Ти б мене любив, якби я була з тикалкою? – запитала я Клопа.

      – Ну так, якби я був дівчинкою, а так, мабуть, ні, – похитав головою Клоп.

      – Цікаво все-таки влаштоване життя, – сказала я. – Стільки всяких пікантних умовностей!

      – Я втомився бути дівчинкою! – Клоп жбурнув золоту перуку на підлогу і почухав скуйовджену шевелюру.

      «Милий», – солодко тьохнуло в мене щось усередині живота.

      – Ага, а мені належить бути дівчинкою все життя!.. Чому тут так багато дитячого одягу? – вголос задумалася я.

      – Треба запитати у вампіра Матіаса, – Клоп на очах перетворювався в хлопчика.

      – Ти думаєш, він пристає до дітей теж?

      – Звичайно! Смокче дітей, як льодяники!

      – І нас з тобою теж?..

      – Все може бути.

      Я втупилася йому в пахву.

      – Не бійся! – блиснув очима Клоп. – Я гну підкови! З раннього дитинства я мию ноги в біде! Я тебе захищу!

      – Ти схожий на Ісуса Христа! – вигукнула я.

      – Так, схожий! Краєм ока і краєм вуха, – погодився Клоп.

      Розділ 9

      БУРЯ

      Під ранок я прокинулася від страшного гуркоту. Я подумала, що до нас у спальню ломиться вампір Матіас. Я стала трясти свого хороброго кавалера, але Клоп пускав солодку слину і не прокидався. У якийсь момент я вирішила, що гуркіт мені тільки сниться, але ліжко стала ходити ходуном, і я зрозуміла: це не сон.

      – Рожева Мишо! – крикнула я не своїм голосом. – Що це?

      – Земля трясеться! – застукала зубами Рожева Миша, яка спала в кріслі.

      «Піп на курці несеться…» – мимоволі відгукнулася моя підкірка. Я підбігла до вікна. Ще поштовх! Я побачила, як антикварний маяк упав з обриву в море. В кімнату влетів Матіас з мертвотно сірим обличчям. Він був у мокрому жовтому плащі до п’ят.

      – На підлогу! – скомандував він. – В отвори дверей. Так безпечніше!

      За Матіасом до нас закотилися клубками тварини острова: пара шакалів з приниженими посмішками, безбашенні зайці, кабан, що з’їхав з глузду. Вони забилися під диван і тремтіли.

      Крізь гуркіт стихії ми раптом почули чийсь владний голос:

      – Якщо ми живемо на морському дні, то це ще не означає, що я повинен щодня їсти рибні котлети!

      – Хто це? – запитала я Рожеву Мишу.

      – Господи! – благала вона. – Так це ж долинув до нас голос самого морського царя!

      Рожева Миша в страху підбігла до мене. У вікно ми побачили, як море мордує яхту дядька Юри. Величезні хвилі били її з розмаху. Якісь чоловічки з’являлися на залитій морем палубі й швидко зникали. Яхта крутилася, як дзиґа.

      І раптом знову в нашій дитячій пролунав