– Це іграшковий пістолет! – заспокоїв дорослих дядько Юра, звертаючись переважно до Юлі.
– Іграшковий? – Клоп навів пістолет на дядька Юру. Дядько Юра змінився в обличчі. – Ви будете нашими рабами. А ми – піратами! Ми будемо розбійничати на морі!
Дорослі мовчали. Мама подивилася на мене, але я відвернулася. Я не знала, що їй сказати… Дорослі стали в’язати одне одному руки, але руки в них тремтіли і погано слухалися. Матіас зголосився всіх зв’язати:
– Мені як німцеві, хоча я цього страшно соромлюся, подобається ваша гра!
– Це захват яхти! Це не гра! – крикнув на нього Клоп. – Прислуга, на кухню!
Уся команда офіціантів і матросів із зв’язаними руками повалила на кухню. З’явилася Маринка зі старовинним арбалетом в руках. Вона зняла арбалет у дядька Юри в каюті-кабінеті зі стіни. Маринка сіла за стіл, підперши кулаком підборіддя.
– Доросле життя особливо коротке, – сказала вона. – Яка різниця: вмирати сьогодні або завтра?
Матіас спритно зв’язав руки самому собі. Клоп підійшов до Юлі й приставив пістолет до скроні.
– Щоб ви не думали, що це жарт, я її пристрелю, – сказав Клоп.
– Що ти хочеш робити після смерті? – поставила Маринка депутатці своє коронне запитання.
– Я про це не думала, – відповіла депутатка, зрадівши парламентській можливості щось обговорити. – Швидше за все, я заборонила б райські кущі! Це розкладає населення! Я б створила в раю трудові табори під девізом: праця і воля!
– Стріляю, – сказав Клоп.
– Клопику, миленький, будь ласка… Пожалій мене… Я кругла сирота… Я з простої робітничої родини… Мій тато бив мою маму і лаявся забороненими Думою словами… Моя мама – вчителька початкових класів… – заголосила Юля і гірко заплакала.
Я дивилася, як вона плаче. Я думала про те, як легко стати нелюдом з пістолетом у руці. Мій тато Особлива Думка сказав з болем у голосі:
– Ось воно, нове покоління! Кого ми виховали!
Мама зі зв’язаними руками притиснулася до нього, шукаючи захисту.
– Дорослі викликають у мене зневагу, – зауважив Клоп.
– У мене теж, – захихотіла Маринка.
– Подумаєш! – вигукнула я. – Настав на тебе заряджений пістолет, ти теж викличеш презирство!
– Так, всі ми начебто люди, поки на нас не наставили пістолет, – погодилася Маринка. – Ну, а ви, Іван-Особлива-Думка, ким би ви хотіли бути після смерті?
– О, – сказав мій тато, – я часто думав про це! Я б хотів стати консультантом. Так-так, консультантом при престолі Всевишнього з прав і в справах людини. Мені здається, люди зайшли в глухий кут.
– У всякому разі, ми зараз у глухому куті, – сказала я. – Мені все це набридло, – звернулася я до Клопа.
– Хвилиночку! – сказав Клоп. – Давай для початку я всетаки прикінчу цю заборонщицю!
Депутатка знову заканючила.
– Клопе! Накажи зв’язати мене! – заявила я.
– Ти