Я продовжувала зі страхом стежити за ним.
– Привиди тобі ще знадобляться, – запевнив мене Матіас із доброзичливою усмішкою: – Особливо ті, хто люблять надію… Вважай, що я твій привид.
– Зрозумійте, я жодного разу в житті не бачила таких… як ви…
– Зараз не час боятися привидів, – Матіас подивився на годинник.
– Але як ви стали напівлюдиною-напівпривидом?
Матіас насупився:
– Не дитяча це історія. Мені треба повірити в тебе, щоб розповісти.
– Гаразд. Не будемо втрачати часу, – погодилася я. – Час шукати маму і тата.
– Я ще візьму з собою вертолітника.
– Американця Едварда?
– Так. Він дуже ефективний привид!
Розділ 10
ДЕХТО
Через сорок п’ять хвилин темрява в центрі залу стала поступово розсмоктуватися. Освітилися червонуватим світлом сходи, що ведуть до нижнього майданчика. На майданчику виділилися ковані чорні двері. Це були двері… ліфта!
Ліфт – але куди?
Ми всі, з зібраними речами, Маринка – з зеленим рюкзачком, вже стояли перед ліфтом. Це був великий вантажний ліфт із кнопками, що світяться, і скляною кабіною.
Матіас натиснув на кнопку, і ми стали швидко, з пронизливим свистом, спускатися. Діана заплющила очі. Маринка прикрила долонькою рот.
– Маринко! – несподівано згадала я свою розмову з дядьком Юрою. – А в тебе є менс?
– Ти хоч знаєш, про що питаєш? – подивилася на мене Маринка.
– Не дуже. Це що, гірше сексу? Ми тут можемо загинути, а я так і не дізнаюся, що таке менс!
– Я дам тобі філософське визначення менсу. Але як-небудь іншим разом, – строго сказала Маринка. – Зараз займаємося вивченням підводного світу.
Едвард жваво усміхався, підслуховуючи нашу розмову. Ліфт вирвався з підземелля і пішов глибоко під воду. Клоп дивився, як за стінами ліфта виникають і рояться якісь дивні видіння.
– Я колекціоную видіння, – пояснив Матіас. – Тут у підводних клітях у мене є цілий музей людських видінь.
У цей момент якісь скелети стали стукати в нашу кабіну, трясти її й дряпати вікна. Вигляд у них був далеко не завжди дружній.
– Не хвилюйтесь! Це тільки бачення, – сказав Матіас. – Вони небезпечні тим, хто в них вірить.
– Це сни? – посірів Клоп, ухиляючись від простягнутої руки скелета, яка дивним чином просунулась до нас прямо в кабіну.
– А ці фрагменти тіл? – остовпіла Маринка, побачивши, як людське серце і кисть руки впливли до нас у кабіну.
– Авіакатастрофи… – пояснив Матіас. – Раптова смерть.
– Аааа! – закричала Діана, яка на секунду розкрила очі й побачила танцююче перед нею в воді тіло мого тата з припухлим животом, напівзігнутими ногами і розставленими в різні боки руками. За ним плавали у воді дядько Юра, який з хижою посмішкою хапав Юлію за ноги, і моя мама зі з’їденими рибами очима.
Мене знудило. Видіння зникли. Мене ледве-ледве відкачали.
– Кошмарні