Граємо на таємні бажання!
Дядько Юра зажадав пляшку французької шипучки й оглянув гравців із задоволеним виглядом переваги.
– Мені здається, штормить, – сказала я зі стурбованим обличчям, коли ми піднялися на оглядовий майданчик.
– Хіба це штормить! – здивувався Клоп. На ньому була тільняшка, як у справжнього моряка. – Ти подивися, як гарно!
– Берега не видно, – сказала я, оглянувши море.
– Давай з’їмо морозиво! – сказав Клоп. – Ти некрасива, але ти мені все ж таки подобаєшся.
– Я ще вчора ввечері була найкрасивішою!
– Гаразд… Всі дівчата так кажуть! Але ти все одно мені подобаєшся.
– Чим?
– Не знаю. – Клоп натиснув на кнопку. Через хвилину ми вже їли морозиво.
– Я не зрозуміла, – зізналася я. – Ти не привид?
– Якщо я їм з тобою морозиво, значить не привид.
– Але твоє тіло залишилося в порту!
– Я – син бандита! – скрикнув Клоп. – У всякому разі, я б хотів бути привидом. Привидам легше живеться. Ти можеш стерти себе, як гумкою. А потім знову намалюватися.
– Ну так, можна стати невидимкою.
– Якби я був привидом, я б заліз у Кремль і влаштував там заворушення.
– Ти що! Це заборонено!
– Звичайно! А в тебе які погляди?
– Я б хотіла, щоб у Росії правив молодий принц. З таким же кучерявим волоссям, як у тебе. І в тільняшці…
– Ти монархістка?
– Мені просто подобаються кучеряві хлопчики.
– Хочеш, я подарую тобі тільняшку?
Я скромно промовчала. Клоп зняв із себе тільняшку і простягнув мені. Я взяла її в руки. Вона була тепла, пахуча, майже жива.
– Дякую! Ти такий засмаглий!
– По-моєму, ти в мене закохуєшся.
– Я ж тобі сказала: мені подобаються кучеряві хлопчики!
Ми дивилися, як по морю в різні боки пливуть різні яхти. Раптом мені здалося, що на кожній яхті пливу я в різні боки і що поруч зі мною стоїть Клоп, який на кожній яхті пливе в різні боки…
– Що з тобою? – запитав Клоп, побачивши, що я схопилася за голову.
– Паморочиться голова.
– Заколисує?
– Ні!
«Може, я справді закохуюся?» – подумала я, але не стала тішити його хлоп’яче марнославство.
– Ти – незвичайна, – сказав Клоп.
– Не знаю… Дорослі вважають, що всі діти – однакові. Так дорослим зручніше жити. У нас під Москвою на сусідній дачі живе дівчинка Стася. Вона любить нашкодити. Зробити боляче. Але зі мною вона поступила ще гірше. Я закохалася в Даню. Він єврей. Живе в Ізраїлі. Але на літо приїжджає в Москву. Ми закохалися одне в одного…
Клоп чомусь занервував:
– Ти і зараз його любиш?
– Це перший хлопчик, з яким я цілувалася, – продовжувала я, не помічаючи його питання. – За будинком. У кущах. Діана у нас на дачі годувала його млинцями з варенням, а я подарувала йому машинку. Він її взяв і на наступний день подарував мені ляльку. Некрасиву! Але не важливо! Я поїхала в Москву на кілька днів – приїжджаю: Даня ховає очі й гуляє за руку зі Стасею.