– Ні фіга собі! – здивувалася я. – Ні, я не така. Але я не люблю, коли не володію своїм тілом.
– Я одного разу опісявся в дитячому садку, – заявив Клоп.
– А я навіть обкакалася в тиху годину! – з гордістю повідомила Маринка.
– Та ну! – чи то поспівчувала, чи то позаздрила я їй.
– А що було далі? – запитав мене Клоп.
– Після того, як я вирвала у себе волосся, я розлюбила Даню…
– Правильно! – схвалив Клоп.
– Мені пощастило з Діаною. У мене спочатку була стара нянямучителька. Вона привчила мене правильно тримати ніж і виделку. Співала колискові пісні – колись вона була директором музичної школи. Але я її не любила. І взагалі я її ніколи не згадую.
– Несправедливо, але дуже життєво, – сказав Клоп.
– Слухай! Візьми тільняшку назад.
– Ти чого?
–Вони не зрозуміють. Але будемо вважати, що вона – моя.
Ти будеш носити мою тільняшку!
– Давай, – Клоп узяв тільняшку і задумався: – У мене таке відчуття, що нас чекають страшні випробування!
– Це ти про Росію? – діловито запитала Маринка.
– Мені набридла політика… – зізнався Клоп.
– Страшні випробування? – перепитала брата Маринка. – Випробування, страждання… Вони стануть у нагоді мені як філософу!
– Чим ви тут займаєтеся? – Мама піднялася до нас на оглядовий майданчик.
– Говоримо про какунці, – сказала я.
– Молодці! – похвалила мама. – Дядько Юра просив передати, що ми зараз зупинимося і будемо купатися в кристально чистому морі. Я йду за купальником!
Коли слідом за нею ми стали спускатися на палубу, я не втрималася:
– За що ти Юлю викинув за борт?
– Та ну її! – відмахнувся Клоп. – У моїх жилах тече гаряча кров. Я ж тобі сказав: я син бандита!
Йому хотілося мене вразити.
– Я думала, ти пожартував.
– Ну, тепер у Юри супермаркет, а спочатку він був бандитом.
Хоча бандит – він завжди бандит!
Я подивилася на нього з повагою. Ще б пак! Син бандита!
– Давайте створимо підпільний гурток по боротьбі з дурістю дорослих, – запропонувала Маринка, зупиняючись на сходах і дивлячись на мене знизу.
– Марне заняття, – презирливо сказав Клоп.
– Я б їх усіх знищила. Залишила б живими тільки корисних дорослих, тих, хто нас обслуговує, – примружилася Маринка.
– Слушна думка! – на цей раз погодився з сестрою Клоп. – У каюті у Юри (вони обидва називали свого тата-бандита Юрою) в тумбочці біля ліжка лежить заряджений пістолет…
Мені теж захотілося сказати їм щось дивовижне.
– Придумала! – сказала я. – Я вам зараз покажу синдром банана.
– Синдром банана? – Вони підняли вгору схожі брови.
Я швидко збігала за бананом, який лежав у вазі з фруктами на оглядовому майданчику.
– Якщо банан очищати з правильного