– Не впізнаєш її? – запитав мене дядько Юра. – Її весь час показують по телевізору.
– Вона диктор? – запитала я.
– Вона – диктатор! Член Держдуми! Усе шкідливе забороняє. Нещодавно вона заборонила російським жінкам носити синтетичну білизну!
– У нас немає телевізора, – зізналася я.
– Як це немає? – здивувалася Юля.
– Тато не дозволяє.
– Ну зрозуміло, – несхвально сказала Юля, не дивлячись на папу.
Вона не нахилялася над їжею, а високо піднімала виделку і акуратно об’їдала те, що на виделці висіло.
– Давайте! За діточок! – сказав дядько Юра.
– З Новим роком! – запропонувала Юля.
Я чокнулася брусничним соком. Дорослі стали їсти протертий рибний суп помаранчового кольору і нахвалювати. Дівчата в сірих спідницях підносили весь час нову їжу з великими усмішками. Я нарахувала, що їх – чотири. А за ними стояли матроси в сірому, готові теж нам усе принести.
Після супу подали дрібних рибок, яких можна їсти разом з головами, і все закричали: дуже смачні! Принесли паруюче м’ясо, і, коли його став різати сам дядько Юра, я запитала:
– Дядько Юро, ви – капітан?
– Ні, – відмахнувся він ножем, – я просто купив цей човен разом з капітаном.
– Так ви багач? Мені тато сказав…
Тато сіпнувся, але дядько Юра схопив його за руку:
– Твій тато – брехун! У справжніх багатіїв яхти в три рази більші від моєї. А я дилетант.
Він голосно розсміявся.
– А де твоя няня? – запитав дядько Юра.
– У каюті. Відпочиває. Разом з Рожевою Мишею! У мене є Рожева Миша на батарейках.
– Рожева Миша? Так ми її з’їли! На закуску. Разом з хвостом! Не помітила?
Він розреготався, відкинувшись на спинку крісла.
– Неправда! – викрикнула я.
Але, якщо чесно, я не була повністю переконана, що він її не з’їв.
– Дядько жартує, – посміхнулася Юля.
– Мовчати! – весело крикнув на неї дядько Юра. Він схопив маму і Юлю за руки, посадив до себе на коліна, обняв за талію й зробив дурне обличчя.
– Зніми нас! – зажадав він у тата. Тато зфоткав їх на золотий телефон дядька Юри.
– Що ви конкретно забороняєте, крім білизни? – запитав тато Юлю з доброю усмішкою.
– «Макдональдс», поїздки за кордон! Більше того, хочу заборонити Америку і високі підбори! – суворо реготнула Юля.
– Але у вас на ногах… – почала я.
– Ну, по-перше, ми за це ще не проголосували, а, по-друге, на приватній яхті можна!
– Якщо тебе нудить, саме час з’їсти кислий лимон, – сказала мені мама, злазячи з колін дядька Юри і поправляючи коротку спідницю.
– Вона у нас їсть лимони без цукру! – оголосив тато.
– Та ну? – не повірив дядько Юра. – Покажи!
Дівчина в сірому принесла мені розрізаний на дольки лимон. Я зітхнула і поклала його в рот. Лимон ужалив язика і отруйно розтікся по всьому роті. Я негайно виплюнула його:
– Гидота!
– Фокус