– «Ти у мене дурень» – це так мило! – зітхнула я, і ми разом з Рожевою Мишою зворушилися цими словами.
Я вибігла на газон, щоб Рожева Миша побігала по травичці. Ми стали з нею бігати наввипередки. У сад через задню хвіртку увійшли, тримаючись за руки, мама з татом у білих халатах. Вони поверталися з моря. Мені здалося, що вони знову щасливі.
– Я впевнена, – швидко прошепотіла я Рожевій Миші перед тим, як кинутися в обійми батькам, – що мама з татом, зрештою, помиряться!
– Ну, як поживає твоя Миша? – запитав тато.
– Вона говорить зі мною про дитячі страхи!
– Оце так! – не повірила мама. – Ти вже вибрала для неї ім’я?
– Її звуть Рожева Миша.
– Стисло та ясно! – схвалив тато.
– Ви помирились? – запитала я.
– Так ми і не сварилися, – мама перезирнулася з татом. – Ми купалися!
– Брешете! – крикнула я. – Як вам не соромно! Хто кидався тарілками з раннього ранку?
– Тарілками? – здивувалася мама. – Якими тарілками?
– Синіми. Із золотою облямівкою!
Я дивилася на них, як учителька на школярів, що провинилися.
– Так, вірно, розбилася одна тарілочка… – зізнався тато. – Але це не ми.
– Це хтось із гостей, – відводячи очі, додала мама.
– Ну вас! – сказала я. – Від вас не доб’єшся толку.
– Ми йдемо пити каву з вершками та їсти круасани, – весело сказав тато. – приєднаєшся?
У саду росли пальми і кактуси. Квітли олеандри і червоні троянди. Я подивилася на червоні троянди, які сильно пахли:
– Я скоро забуду, що таке сніг! Я хочу в Сокольники!
У батьків витягнулися обличчя.
– Справжні принцеси ніколи не вередують, – м’яко сказав тато.
– Справжні принцеси якраз вередують, – заперечила мама. – Тільки байдужі татка балують своїх дітей! Ніяка вона не принцеса, а школярка!
– Я – школярка, – негайно погодилася я, злякавшись, що мама з татом знову посваряться. – Що ми сьогодні робимо?
– Один російський багатій з пшеничними вусами і кукурудзяною бородою запросив нас покататися на човні по морю і показати безлюдний острів, де живе одна людина. – Тато зробив хитре обличчя.
– Дурниці! – обурилася мама. – Чому ти Юру називаєш багатієм?
– Стійте! – втрутилася я. – Як може на безлюдному острові жити хоча б одна людина?
– Це ми і перевіримо, – сказав тато. – А що, Юра не багатій?
– У тебе всі, хто хоч на копійку багатші за тебе, багатії! – Мама струсила з білого халата крихти круасану.
– Але ти ж, тату, чарівник, – заперечила я, – і ти можеш зробити так, що ніхто не буде багатший за тебе!
Мама розреготалася, завихривши татові волосся і поцілувала його в маківку. Затягнувши тугіше пояс на білому халаті, вона пішла в будинок.
– Що ти мовчиш? – запитала я тата. – Хіба ти не чарівник?
– Ну, так, – розгублено посміхнувся тато. – Чарівник!
– Зроби диво!
Мама