– Я боюся щось наплутати… – несміливо почав Фасул.
– Кажи, юначе, – прихильно киваючи, дозволив учений осман. – Навчання у формі діалогу віталося давніми мудрецями.
Фанаріот почухав кінчик носа й рішуче почав:
– У тих же давніх мудреців-греків, що жили дві тисячі років тому, є згадка про виритий скіфськими рабами саме цей рів і саме на цьому ж місці. А сталося це буцімто так. Вічно спраглі до крові ворогів скіфи пішли в дуже тривалий похід у єгипетські землі. Їх не було майже двадцять років, і їхні жінки, вирішивши, що всі вони загинули, народили дітей від своїх рабів. А вже коли почули про повернення війська, почали рвати волосся на своїх головах і просити нових чоловіків-рабів та дорослих спільних дітей захистити і їх, і себе. І тоді раби, звичні до важкої праці, і їхні сини взяли в руки кирки й лопати. Напрочуд скоро вони вирили глибокий рів і засіли за ним зі зброєю. Радісні після багатьох звитяг скіфи вже передчували щасливу зустріч зі своїми дружинами та дітьми, але раптово натрапили на глибокий рів і невідомого відчайдушного ворога, що не дозволяв їм повернутися в рідну землю. Двадцять днів на вузькому перешийку лилася кров. Двадцять днів падали на дно рову й помирали люди. Невідомий ворог бився вкрай відчайдушно, ніби захищав власну землю. І годі було його здолати. Тоді скіфи вирішили дізнатися, з ким вони так жорстоко б’ються. Яким же було їхнє здивування, коли після тортур один із полонених зізнався, що супротивниками непереможних скіфів є їхні раби й сини цих рабів та дружин-зрадниць. І тоді мудрі скіфи відклали мечі й списи, а взяли до рук батоги й різки. Побачивши батоги й почувши свист різки, їхні нездолані вороги кинулися тікати й із відважних воїнів знову перетворилися на жалюгідних рабів. Утім, скіфи не стали засипати рів, а веліли його поглибити й укріпити. Вони розуміли, що він буде їхнім надійним захистом…
Щойно юнак замовк, Евлія Челебі широко усміхнувся і навіть коротко, по-старечому розсміявся, звертаючись до сіляхдара, який їхав поруч:
– Чого тільки не вигадають у своїй ученості фанаріоти. Просто казки чарівної Шахразади своєму повелителю, який під одну з них неодмінно кожного разу засинав. І все тому, що не знають фанаріоти мудрості Аллаха, а слухають свого грецького патріарха, який у стародавніх казках шукає істину для свого Бога.
Тепер сердито почав сопіти нащадок ромеїв-греків Фасул. Але він все-таки чемно дочекався закінчення слів наставника й тільки тоді заперечив:
– І зовсім це не казка. Цю подію висвітлив у своїх творах видатний грецький мудрець Геродот, який жив за півтисячі років до народження Христа. А повідали йому цю історію єгипетські жерці…
І знову вчений осман зайшовся сміхом:
– Я