Коли ми, а було нас чимало, увійшли до міста, з його небрукованих вулиць піднявся непроглядний пил – і перетворився на море, у якому ми мало не потонули. Добре, що навколо майдану,[71] покритого дошками, вкопані стовпи, які не дозволяють кінним в’їхати на нього. Ми зупинилися у великому ханов[72] на сто двадцять кімнат, хоч усі зверхники-аги слізно благали заночувати в їхніх палацах. Але сіляхдар вирішив омити своє тіло в лазні – насолоді душі.
Це справді так! І залишається тільки дивуватися тому, що в країнах невірних не знають і не використовують цю райську насолоду. Так і ходять із брудними тілами навіть багаті купці, вельможі й королі Європи. Виняток становить Московія. І хоч там баня – лише дерев’яна хата, пара в ній корисна й робить тіло чистим. У країні османів, та й у татарському краї немає містечка, навіть жалюгідного й безталанного, де не було б гаммама.[73] І ці гаммами належать до найкращих творів домобудівництва. Вони відкриті з четвертої години ранку й до восьмої вечора. У Стамбулі їх близько трьохсот. У них так приємно після омивання поговорити з друзями за гарячою чашкою кави.
Лазня Ширін-бея, куди вирушили я і сіляхдар Орхан, справді чудова. Повітря й будівля її чарівні. Ось лише засмутила присутність у лазні вірмен та іудеїв. Але добрий сіляхдар не велів їх виганяти. Така в нього справедлива душа. Його сабір[74] гідний багатьох похвал. До того ж ці невірні не носять банні черевики, а прив’язують до ноги дзвіночок і миються у віддаленому закутку. За цими ознаками їх легко розпізнати і в лазні. А на вулицях невірні носять ковпаки, звані «шеперта», схожі на татарські. Але греки й вірмени пришивають до них значок із блакитної парчі. В іудеїв цей значок жовтого кольору.
Після солодкої лазні сіляхдар Орхан зробив придбання, від якого я його довго відмовляв. Раніше я розповідав, що в цьому місті є анатолійці. Вони не татари, а торговці живим товаром із Малої Азії. Під стінами хана Ширін-бея є великий невільничий ринок. Це зразковий ринок. Злощасні його мешканці. Кажуть: «Нехай прокляне Бог і в цьому світі, і у світі іншому продавця людей, дроворуба й каменотеса» (або, в іншій версії, «того, хто вбиває корів»). «Продавці людей» – так мовиться про работоргівців. Це винятково безжальні людці. Той, хто не бачив невільничого ринку, не бачив нічого у світі. Там відривають матір від сина й дочки, а сина від батька й брата. Усі вони плачуть, скаржаться, ридають і стогнуть, а їх продають.
Про це я вже писав і раніше.