– Про це тобі теж розповів одноокий провидець, о наймудріший із мудрих? – усміхнувся сіляхдар.
Евлія Челебі провів рукою по сивій бороді й нічого не відповів. Це було нечемно з його боку, але тут саме нагодився дервіш, який у поклоні запросив усередину мечеті. Він провів гостей до чималого приміщення, указав рукою на слабкий вогник в дальньому кінці й, не вимовивши і слова, зник. Османи пішли на світло й побачили просто на кам’яній підлозі маленького чоловічка з довгою сивою бородою, ледь прикритого лахміттям. Біля його схрещених ніг стояла стара мідна лампа, на носику якої тріпотів крихітний вогник.
– Підійди! – пролунав ледь чутний голос шейха дервішів.
Подаючи приклад, першим підійшов Евлія Челебі й став на коліна перед старцем.
Той простягнув обидві руки і обмацав його лице:
– Я впізнаю тебе, мандрівнику. Коли ми востаннє молилися разом, у мене було одне око. Тепер я сліпий, але в мене все-таки обоє очей – це моє серце й моя душа. Серцем я бачу людей, душею розмовляю зі Всевишнім. Щасливо закінчилися твої мандри, про які я тобі казав?
– Я справді побував у тих землях, про які ти говорив, достойний Керр Юсуфе-деде, і мандри закінчилися, хвала Аллаху, щасливо для мене. Я написав про них у продовженні своєї «Книги подорожей».
– Її читатимуть і через сотні років. Читатимуть і дивуватимуться твоєму бажанню пізнати й побачити багато всього, а також щедрості, з якою ти розповів про це.
– Мої подорожі й моя книга не закінчилися.
– Ти будеш жити, поки пишеш цю книгу. Так тобі призначене згори. Хто прийшов із тобою?
– Це…
Але сліпий провидець зупинив Евлію Челебі піднятою рукою:
– Нехай підійде!..
Орхан повільно підійшов до шейха дервішів покинутого міста й, після деяких сумнівів, став на коліна поруч зі своїм супутником. Провидець простягнув руки, ледь торкнувся обличчя, а потім помацав одяг сіляхдара:
– Парча й золоті нитки. Одяг самого султана. Мені не треба бачити тебе, бо швидше ластівки летить звістка про «Золотого Османа», великого бахадира, що йде на священний бій. Усі мусульмани бажають тобі перемоги над Урус-шайтаном. І мене вона потішить. У це місто вже поверталися люди, але п’ять років тому вони всі були або вбиті, або захоплені в полон козаками Сірка. І ось місто знову майже безлюдне. Про що ти хочеш запитати мене, великий захиснику ісламу?
– Моє єдине питання тобі відоме, благочестивий старцю, а інших питань немає, – сухо сказав Орхан, підводячись і обтрушуючи з колін дрібний пил покинутої мечеті.
– Якщо так, то ти правильно вирішив.
У