Останній бій Урус-шайтана. Віктор Вальд

Є навіть християнські монастирі і в його околицях. А в ті часи це було величезне місто, яке багато мандрівників називали другим Багдадом. Його не можна було об’їхати і за день. За рік там збиралося 7 разів по 100 тисяч людей із країн узбеків, моголів і боголів, кипчаків і камуків, та й з інших країн. У місто багато разів заходили й грабували татари полководців Чингіcхана й татари Хулага, татари Тімурленга й татари Тохтамиш-хана, а потім ішли собі. І знову воно відбудовувалося, як і колись. Воно багато разів переходило від володаря до володаря. Це давня земля, яка бачила незчисленні битви, війни й смертовбивства. Її захоплювали й покидали напризволяще. Нарешті кримські землі підкорив Хаджі-Гірей, і тепер славетні хани династії Гіреїв є спадкоємцями цього володаря Криму.

      – Учителю, ти кажеш, що слава міста залишилася в минулому?

      – Так! Слава величезного міста, у якому було більше сотні міхрабів,[56] дві тисячі палаців і сто тисяч будинків, сорок тисяч колодязів і фонтанів, сотні мечетей і церков, триста караван-сараїв і триста місць для прогулянок. І багато іншого… Тепер там майже немає людей. Ворони й сови будують свої гнізда на руїнах великого міста. Це житло змій, скорпіонів і павуків.

      Фасул присунув до вчителя свої подушки й із цікавістю запитав:

      – Що ж спричинило загибель цього величезного міста?

      – На превеликий жаль… гріхи людські тому причиною. Дуже було багате, але і жадібне місто купців. Вони не подавали зекяту[57] зі своїх товарів. Не здійснювали хаджу до святинь Мекки, не піклувалися про прибульців з інших країн, про бідних, жебраків і слабких, не приймали гостей. Вони зачинили ворота для всіх. І для спритних і підлих, і для доброчесних мандрівників. І тоді Аллах послав у місто слабкого й убогого дервіша. Послав у зимові холоди. І він голодний, холодний, хворий, майже голий голосно став волати про допомогу. Але жодні ворота, жодні двері будинку не відчинилися перед ним. І тоді він, волею Аллаха, дочекався ранку, узяв у руки мітлу й почав замітати вулиці міста Кирима. Після цього місто саме почало «замітатися». Багато померло, ще більше виїхало. За кілька років місто спорожніло й зруйнувалось. На його руїнах оселився і від усієї душі веселився дервіш, посланий Аллахом. Його могила і зараз є поблизу святого Кемаль Ата-деде. Я сам її бачив.

      – Величезне місто зруйнувалося за кілька років? Без війни й пожеж? – помічник із недовірою подивився на старого. – Учителю, а звідки тобі це відомо?

      Евлія Челебі, перехопивши погляд юнака, скривився і з неохотою відповів:

      – Я обходив ціле місто за багато днів і записав усе, що вичитав на будівлях, мечетях і могилах. Я знайшов високу колону біля мечеті хана Менглі-Гірея, де увіковічені імена властителів і купців, які сприяли будівництву міста. Я знайшов учені книги. І тут, у Криму, і в Єгипті я вивчав їх останні десять років. А ще… – старий зробив значимий вираз обличчя і підвів правицю, – я розмовляв із видатним ясновидцем, молитви якого чує Аллах. Ім’я йому Керр Юсуф-деде. Він сліпий на одне око. Але