Якщо сіляхдар не прискорить крок свого коня, то в Бахчисараї ми будемо не раніше третього дня. Мабуть, там затримаємося на деякий час. І це слушно. Хто ж поспішає туди, де бенкетує смерть? Особливо в цей жахливий степ Хейхат».
Розділ четвертий
Троянди й шипи Бахчисарая
Мурад-Гірей хмурився й від цього ще дужче лютився.
Не личить ханові Криму проявляти будь-які почуття, тим паче перед натовпом простолюдців. Тисячі сідлярів, шевців, зброярів, халвачів,[76] купців, банщиків, чарчів,[77] садівників та всіх інших, покинувши свої звичні заняття й торгівлю, юрмилися на площі перед мечеттю Куба і від неї вздовж вулиці далеко за місто.
Скільки ж їх осіло в місті-саду – Бахчисараї!
Ще два роки тому, коли Мурад-Гірей отримав від османського султана золотий халат і шаблю як наказ стати ханом, мешканців Бахчисарая було вдвічі менше. Скільки ж славних і потрібних воїнів загинуло два роки тому, коли Стамбул послав свою величезну армію на козацькі землі! Тоді султан зажадав від свого васала, кримського хана, посадити на коня всіх, від малого до старого. І що ж? Спалили козацький Чигирин, але так і не зачепилися навіть за маленьке містечко. От би зараз під руку Мурад-Гірея цих могутніх і вмілих воїнів, та вони лежать у землі ненависної Украйни! Немає вже тих воїнів, а є лише тисячі ремісників і крамарів. І ще б зрозуміло – татар, ногайців, кипчаків. А то все пронирливі вірмени, брехливі греки й хитрющі іудеї. Добре їм живеться при мудрому й по-європейськи обізнаному ханові.
Мало цим людям цілющого гірського повітря, солодких запахів із ханських садів, найчистішої води річок і джерел, заміських прогулянок по мальовничих околицях, розкішних бань, неспішних бесід у кав’ярнях і щовечора музики з тих же ханських садів. Вони хочуть галасливих, багатолюдних дійств, а особливо таких, які б об’єднували їх. А що краще може об’єднати всіх цих ремісників, вихідців із різних народів, як не бажання смерті свого майже особистого ворога – шайтана Сірка? А до них ще треба додати татарських воїнів, знатних беїв і мурз. Одні втратили через шайтана скількись монетами, у других згоріли палаци, а треті сумують за рідними й близькими, яких закатували козаки. Особливо це стосується мусульман, адже Сірко з винятковою насолодою проливає кров саме правовірних.
Мурад-Гірей поволі провів поглядом по стінах і черепичному дахові старої мечеті, потім витріщився на першого бардак мірзалара[78] Хавле-Юсуфа. Стрімко піднісся цей мурза – розумом і старанністю досяг становища особливо наближеного службовця. Майже друга, з яким хан прощався лише перед дверима свого гарему.
– Ти і зараз гадаєш, що мені як ханові личить зустрічати цього османа?
– Так, мій хане. Він не просто осман. Як сіляхдар, цей Орхан – другий сановник покоїв султанського