– Ми добре його пам’ятаємо, – присунув свого коня до ханського Хавле-Юсуф, – і знаємо про його походи з військом султана та ордою багатьох кримських ханів. Чи був він тільки порадником? Мені здається, радше він був очима й вухами султанів, а поради його – радше воля османських падишахів. Він був потрібний усім султанам за своє довге життя. Навряд чи в Османській імперії знайдеться ще одна така людина. До того ж він і не приховував, що бував у десятках країн і описав тисячі фортець і міст. Небагато навіть найзаможніших купців можуть дозволити собі такі тривалі й далекі подорожі. Від Франського моря до Індії, від пісків Сахари до Білого моря московитів. Або шайтан штовхав його в спину, або Аллах освітлював для нього шлях. Чи були в його радах злі наміри і що він міг змінити? Султан гнівався через те, що хан Мехмед-Гірей не відправив йому на вимогу військо в похід на невірних. Хоч хан і не зміг би цього зробити. У той час на ханство напали кровожерливі калмики. А може, цей Евлія Челебі справді простий собі мандрівник?
– Ні, Хавле-Юсуфе! Більш слушно ти говорив про виконання таємної волі султанів. Проте і в цьому я теж не надто певен. Але щоб ціле життя поневірятися незнайомими дорогами в чужих країнах?… Далеко від дому, дружин і дітей?… Щось у цьому є або від волі Аллаха, або від лукавства шайтана. Будемо сприймати і це. Як і те, що він, можливо, просто вигадник і спритна людина. Хто ще з ним?
– Інші не заслуговують на увагу. До того ж щодня до сіляхдара приєднуються різного штибу дурні й пройдисвіти. Деякі навіть наздогнали його кораблем зі Стамбула. Але гостьові покої палацу приготовлені тільки для Орхана й цього таємничого Евлії Челебі. І лева, і лисицю краще тримати в клітках. Хоч і розкішних. Усе-таки вони шановні османи, які мають чимало впливових друзів перед Високим Порогом щасливого султана.
– На все воля Аллаха! Здається, ми нарешті дочекалися…
Спочатку глухий гул переріс у радісні вигуки, гамір привітань, музики й співів. У цей галас вривалися звичні завивання дервішів і рушничні постріли вояків.
Хан озирнувся на родичів і придворних чинів, що вишикувалися за його конем. Їхні мудрі обличчя нічого не виражали. Ще він оглянув багатий халат,[79] призначений на подарунок почесному гостю. Дорогий халат із парчі в срібну нитку, обрамований соболиним хутром і низкою коштовних перлів. Цей дар на жердині з поперечиною тримав джарчі[80] з лицем земляного пацюка, але з таким дзвінким голосом, що досягав вух Аллаха. Він і сповістить про заслуги османа, гідні коштовного халата.
І ось гуркіт дангирів,[81] вереск очеретяних флейт, рокотання труб і переливи ребабів[82] виплеснулися на площу біля мечеті, розірвавши радісну юрбу. Це верхи на прекрасному чорному жеребці, у сліпучих золотих шатах з’явився посланець долі, великий і грізний бахадир Орхан.
Хан скрипнув зубами й тихо звелів своєму чашникові:
– Забери геть цей паршивий халат…
Після