– Аллах великий і справедливий. Він дасть мені таку змогу, і я обов’язково перекажу твоє справедливе питання цьому шайтанові. Мені і самому буде цікаво дізнатися всю глибину дикості цього…
Сіляхдар не доказав, але всі з розумінням захитали головами.
Евлія Челебі з цікавістю вислухав розповідь воїна й подивився на свого помічника Фасула. На свій подив учений осман не побачив на обличчі юнака жаху, що без сумніву повинен був з’явитися. Чи то юний фанаріот[51] був відважний душею й серцем, чи все ще не зрозумів, у які страшні землі зважився він за малу винагороду супроводжувати дивного старого, що прибув із Єгипту за день до відплиття Рикаючого Лева султана. Але цю оповідь татарського воїна слід було викласти на папері сьогодні ж увечері.
На ночівлю зупинилися у великому будинку старійшини Мансула. Сіляхдар Орхан прихильно прийняв його запрошення й попросив розташувати в цьому ж приміщенні і вченого османа з його помічником. Чи то бахадир усе ще потребував перекладу з мови горців, яку він важко розумів, чи то прикипів душею до мудрого і ввічливого добровольця-супутника.
Перед збудованим на османський манер домом старійшини була прекрасна алея кипарисів, а за нею духмяніли величні червоні троянди. Стрункі кипариси пережили набіг козаків, як і прекрасні гаї навколо поселень. Не постраждали також далекі сади й виноградники. Але в самому поселенні фруктові дерева щойно набирали силу й досі були прив’язані до вкопаних жердин.
На прохання Евлії Челебі, він і його помічник були влаштовані у великій альтанці на м’яких шкіряних подушках, набитих кінським волосом. Незважаючи на рясне частування біля річки, на маленькому столику стояли солодощі та фрукти. А також шербет і чудова буза,[52] яка в цих краях була такою насиченою, що її можна було сміливо нести в хустинці, не побоюючись, що вона протече.
Неподалік раби-кяфіри в добротному суконному одязі палили в господарській потребі багаття, використовуючи для нього мастикове дерево. Цей солодкий дим змішувався з ароматом троянд, переплітався із запашними травами, покладеними на підлогу альтанки, і змушував по-особливому прислухатися до пташиного щебету. Сонце сховалося за горами, літня спека спадала – втім, у горах вона не дуже дошкуляла. Приємний вітерець пестив щоки й навівав дрімоту. Десь далеко мекали вівці, а зовсім поруч старанно сюрчали цвіркуни. І ця музика була більш приємна вченому осману, ніж та гучна й неспокійна, що закінчила бенкет. Музика природи налаштовувала його на улюблене заняття.
– Ось ми і записали все, що побачили й почули в цей день, дорогий Фасуле. Якщо Аллаху буде потрібно, ми отримаємо відповідь Урус-шайтана: навіщо він погубив стільки безвинних одновірців. У мене з цього приводу є припущення. Але завдання справжнього вченого мандрівника – викладати правдиво те, що він бачить і чує, намагаючись не вводити в оману тих, хто вважатиме його працю марнослів’ям автора. А завтра, мій дорогий