– Якби ти приділяла роботі хоча б частину того часу, який проводиш за безглуздими плітками, Філліс, то могла б уже давно стати кимось більшим, ніж молодшою машиністкою, – відрізала Мойра, виходячи з убиральні.
Але навіть нестримний регіт, який прокотився, коли вона попрямувала в офіс, не зміг зіпсувати її настрою.
Площа була прикрашена різдвяними гірляндами. Великі білі продовгуваті лампочки висіли між ліхтарними стовпами у вікторіанському стилі та обплітали стовбури дерев у парках.
– Щороку раніше, – промовила пані Кордоза, обертаючись від панорамного вікна у вітальні до Дженніфер, яка щойно увійшла до кімнати. – А ще навіть не грудень, – додала покоївка, затуляючи фіранки.
– Зате яка краса навколо, – відповіла Дженніфер, одягаючи сережки. – Пані Кордозо, чи не могли б ви застебнути ґудзика позаду. Ніяк не можу до нього дістати.
Рука Дженніфер поступово загоювалася, проте рухливість іще не відновилася настільки, щоб жінка могла одягатися без сторонньої допомоги.
Пані Кордоза взяла кінчики комірця, застебнула ґудзик, обтягнутий темно-синім шовком, і відійшла назад, чекаючи, поки Дженніфер обернеться.
– Ця сукня завжди вам личила, – зауважила покоївка.
Дженніфер уже звикла, що в такі моменти ледь стримується, аби не запитати: «Що, правда? Я її вже одягала?» Вона навчилася майстерно приховувати свої почуття, переконавши всіх навколо у тому, що остаточно стала собою колишньою.
– Щось не можу пригадати, коли одягала її востаннє… – трохи подумавши, промовила вона.
– На ваш день народження. Ви ходили у якийсь ресторан у Челсі.
Дженніфер сподівалась, що це розбудить якісь спогади, але нічого не відбулося.
– Так-так, – промовила вона з легкою усмішкою, – чудовий був вечір!
– Сьогодні якийсь особливий вечір, мадам?
Дженніфер поглянула на себе у дзеркало, що висіло над каміном, – біляве волосся дбайливо вкладене у м’які локони, очі підведені ретельно розтушованим олівцем, і відповіла:
– Ні, що ви. Монкріффи запросили нас на вечерю і танці. Все ті ж люди, все ті ж розваги.
– Я затримаюся ще на годину, якщо ви не заперечуєте. Потрібно накрохмалити простирадла.
– А ми платимо вам за понаднормову роботу? – не довго думаючи, запитала Дженніфер.
– Звичайно, пані, – відповіла покоївка. – Ви та ваш чоловік надзвичайно щедрі.
Лоренс – вона й досі не могла називати його Ларрі, як це робили інші, – сказав, що затримається на роботі довше, тому Дженніфер запропонувала взяти таксі до його офісу, щоб звідти разом поїхати на вечерю до друзів. Йому не надто сподобалась ця ідея, але вона наполягла на своєму. Впродовж останніх кількох тижнів вона намагалася частіше виходити з дому, аби показати свою незалежність. Вона ходила на шопінг, одного разу з пані Кордозою, а іншого – сама. Прогулювалася Кенсінгтон-хай-стрит, намагаючись упоратися з натовпами людей, постійним шумом і штовханиною. За кілька днів до цього вона придбала