– Можливо, зовсім трішки.
– Що саме в мені змінилося?
Покоївка здавалася наляканою, і Дженніфер помітила, що вона боїться казати правду. Але тепер Дженніфер не могло ніщо зупинити.
– Будь ласка, тут не може бути правильної чи неправильної відповіді, просто останнім часом… Останнім часом усе таке дивне для мене… Тому мені хотілося б дізнатися, як було раніше…
– Ви стали трохи спокійнішою, – промовила покоївка, схрестивши руки на грудях, – менше часу проводите з іншими.
– Хочете сказати, раніше я була щасливішою?
– Мадам, прошу, – розгублено промовила покоївка, перебираючи намисто на шиї. – Я не знаю, що вам відповісти, і мені справді вже час іти. Я накрохмалю простирадла завтра, якщо ви не заперечуєте, – відповіла вона і пішла геть, так що Дженніфер не встигла їй нічого заперечити.
Дженніфер одразу зрозуміла, чому ресторан «Бічкомбер» у готелі «Мейфейр» був найпопулярнішим закладом у місті: увійшовши разом з чоловіком у залу, що була всього за кілька ярдів від холодних лондонських вулиць, Дженніфер раптом опинилася в тропічному раю. Кругла барна стійка і стеля були оздоблені бамбуком. На підлозі розкидані водорості, а з балок під стелею звисали рибальські сіті і буйки. З вбудованих у декоративні скелі динаміків линула гавайська мелодія, яку весь час приглушував галас відвідувачів, які завітали сюди у п’ятницю ввечері. На одній зі стін було намальоване блакитне небо та нескінченний пляж з білим піском, а в барі стояла фігура напівоголеної жінки, яка колись прикрашала ніс корабля. Поряд з нею, намагаючись повісити капелюха на одну з різьблених вішалок, стояв Білл.
– Дженніфер! Ну, нарешті! Івонно, а ти вже знайома з русалонькою Етель? – крикнув він, знімаючи капелюха і радісно ним махаючи.
– Будь уважною, – прошепотіла Івонна, вітаючись із ними. – Вайолет залишилася вдома, а Білл уже встиг добряче хильнути.
Лоренс відпустив руку Дженніфер, і вони пішли за свій столик. Івонна сіла навпроти Дженніфер, а тоді елегантно махнула рукою, кличучи Анну і Домініка, які також щойно прийшли. Коли Дженніфер проходила повз Білла, який сидів на протилежному боці, він схопив Дженніфер за руку і поцілував її.
– Білле, ти негідник! – захитав головою Френсіс. – Припини, бо я покличу Вайолет.
– А де Вайолет? Чому вона залишилася вдома? – запитала Дженніфер, очікуючи, доки офіціант відсуне їй стілець.
– Дитина захворіла, і вона боїться, що нянька не впорається, – промовила Івонна, іронічно піднявши брову.
– Тому що діти – завжди на першому місці, – промовив Білл. – Тому лишайтеся такими, якими ви є, леді, – підморгнув він Дженніфер. – Нам, чоловікам, також потрібна жіноча турбота.
– Замовимо що-небудь? Що у них тут є хорошого?
– Я візьму «Май Тай», – сказала Анна.
– А я «Королівський ананас», – промовила Івонна, розглядаючи коктейльне меню, на обкладинці якого була