– Лоренсе?
– Що?
– Ти не міг би розстібнути мені ґудзика? – вона повернулася до нього спиною.
Дженніфер намагалася не здригатися, коли його пальці незграбно потягнули за тканину. Від нього несло віскі і гіркуватим сигарним димом. Він потягнув за ґудзика, зачепивши кілька разів пасмо волосся, так що Дженніфер скрикнула від болю.
– Чорт забирай, – зрештою промовив він. – Я його відірвав.
Вона зняла сукню й повернулася до чоловіка, він поклав обтягнутого шовком ґудзика їй у долоню.
– Нічого страшного, – промовила Дженніфер, намагаючись не засмучуватися. – Я впевнена, пані Кордоза пришиє його на місце.
Дженніфер повернулася, щоб повісити сукню до шафи, аж тут він схопив її за руку.
– Потім прибереш, – сказав Лоренс, він ледь помітно хитав головою й уважно дивився на Дженніфер напіврозплющеними очима. Він підійшов ближче, нахилився до Дженніфер, обійняв її і почав цілувати.
Вона заплющила очі, відчуваючи, як його руки пестять її шию, плечі, ніби він хапається за неї, аби не втратити рівновагу. Він потягнув її до ліжка, пестячи своїми великими долонями її груди, і привалив своєю вагою. Вона ввічливо відповідала на його поцілунки, намагаючись приховати відразу від його подиху.
– Дженні… – швидко дихаючи, шепотів він, – Дженні.
Принаймні це станеться швидко, думала Дженніфер. Але Лоренс раптово зупинився. Вона розплющила очі й побачила, що він пильно на неї дивиться.
– Що сталося? – запитав він, ледве повертаючи язика.
– Нічого.
– У тебе такий вигляд, ніби я роблю щось жахливе. Тобі справді неприємно?
Він був п’яний, але в його голосі відчувалася якась незрозуміла їй образа.
– Пробач, любий. Я не хотіла, аби ти так подумав, – промовила Дженніфер, підводячись на лікті. – Мабуть, я просто втомилася, – додала вона і взяла його за руку.
– Он воно що. Стомилася.
Вони сиділи поряд на ліжку. Лоренс розчаровано провів рукою по волоссю. Дженніфер мучила провина, але за цим почуттям, вона, на свій сором, відчувала полегшення. Коли мовчання стало нестерпним, вона взяла його за руку і прошепотіла:
– Лоренсе… як гадаєш, зі мною все гаразд?
– Що ти маєш на увазі?
Вона відчула, як слова стали клубком у горлі. Це ж її чоловік: вона безперечно повинна йому довіряти. Дженніфер пригадала, як Івонна дивилася на Френсіса, як вони весь час про щось перешіптувались; вона пригадала, як Домінік та Анна радісно всідалися в таксі та голосно сміялися.
– Лоренсе…
– Ларрі! – гаркнув він. – Називай мене Ларрі! Невже це так складно запам’ятати?
– Пробач, Ларрі, – промовила вона, закриваючи обличчя руками. – Я все ще почуваюся так дивно.
– Дивно?
– Так, ніби чогось бракує, – здригнулася вона. – Я почуваюся так, ніби мушу скласти пазл, але мені не вистачає якоїсь деталі. Мабуть, це звучить безглуздо.
«Будь