Дебютом Романа Шухевича у новій ролі координатора бойової діяльності ОУН став замах на одіозного комісара Чеховського у березні 1932 року. У тюрмі «на Лонцького» (львівській в’язниці для політичних в’язнів) працював Еміліан Чеховський – комісар поліції, керівник місцевого відділення 6-го відділу поліції, який відповідав за переслідування «антидержавних організацій», до яких належала і ОУН. Попри те, що переслідування членів Організації було одним із безпосередніх службових обов’язків поліцейського начальства, Шухевич, однак, не влаштовував полювання на поліцейських. Але з Чеховським був особливий випадок: комісар був не лише гарним служакою, але й обдарованим детективом і справді становив загрозу для підпільної мережі. До того ж стало відомо, що Чехівський не гребує «методами фізичного впливу» на заарештованих, а за останній час від нього потерпіло кілька дівчат, підозрюваних у належності до ОУН.
Шухевич наказав стежити за комісаром. За це взявся брат нареченої Романа Наталки – Юрій Березинський. Він же і виконав замах. План був простий. Юрко мав рано-вранці приїхати з Оглядова до Львова і з вокзалу швидко пройти на поворот вулиці Стрийської, що поблизу Кадетської школи. Саме тут комісар щодня о 8.45 проходив, ідучи на роботу. Два постріли – комісар падає мертвий. У Юрка ще досить часу, щоб повернутися на вокзал і встигнути на зворотний поїзд до Оглядова. Вдома на запитання батьків про те, де Юрко, сестра Наталка відповіла б, що ще його не бачила. Це не дивувало нікого, бо Юрко мав звичку рано-вранці, доки ще всі спали, податися у своїх справах.
Один – спланував, інший – виконав замах. Зліва направо: Роман Шухевич, Юрій Березинський, невідомий. Поч. 1930-х рр.
Поліція знайшла тільки похололий труп комісара. Нічого виявити не вдалося. Але після цього слідчі вже остерігалися проявляти жорстокість стосовно заарештованих підпільників та підпільниць. Нікому не хотілося гинути від пострілу невідомого вбивці.
Наступною «акцією», яку організував Шухевич, став напад 1932 року на пошту у Городку. Він був черговим у довгому ланцюжку так званих «ексів» (скорочення від «експропріація») – озброєних нападів на банкові установи та пошти, де зберігали великі суми грошей. Слід було поповнити касу Організації, щоби мати гроші на оплату зброї, друк видань та інші потреби. При цьому враховувалося, що кожен такий напад матиме відповідний розголос, а отже, сприятиме створенню атмосфери