У руках поліції опинився лише плащ і пакунок. Як виявилося, у пакунку був вибуховий пристрій. Підозра впала на дві організації – ОУН, оскільки у кишені плаща знайдено синьо-жовту стрічку, і партія ендеків. Останні перебували у постійній опозиції до уряду, і представник цих кіл Мостдорф за кілька годин перед тим телефонував до секретаріату міністра з проханням про зустріч. Коли йому відповіли, що може прийти наступного дня, той сказав: «Це буде запізно».
Відповідь на загадку дала публікація у підпільній газеті ОУН «Сурма», де у випуску за червень 1934 року «чорним по білому» було написано, що виконавець замаху – член ОУН. Сам атентатник, а ним був Гриць Мацейко, зумів втекти з Польщі і прожив довге життя, померши в Буенос-Айресі.
ОУН стає політичною знаменитістю не тільки Польщі, а й сусідніх країн. Програму мінімум Організація виконала повністю: «українське питання» стало на порядку денному всіх урядів, у складі країн яких були українські землі. Їм вдалося навіть дещо змінити політику польського уряду – з 1935 року той іде на поступки, субсидує українські економічні установи, припиняються відкриті репресії. Всі розуміли, що нарощування тиску може призвести до вибуху.
Але для самого виконавця цієї амбітної програми, тобто Романа Шухевича, все складалося не так блискуче. Поліція збилася з ніг, намагаючись розшукати організатора замахів. Невідомо, вдалося б їй це чи ні. Роман Шухевич був винятково здібним і обережним конспіратором. Коли стало зрозуміло, що поліція от-от може натрапити на його слід, формально він передав свої функції Богданові Підгайному, але тільки для того, щоб останній зустрічався з виконавцями та пов’язаними особами у ролі військового референта. Планування та організацію операцій Роман Шухевич залишив за собою.
Допоміг поліції випадок. Навесні 1934 року до рук чехословацької поліції потрапляють матеріали ОУН під назвою «архів Сеника». Серед іншого у документах архіву йшлося і про підготовку замахів та інших гучних акцій попередніх років. З-поміж названих там імен траплялося, очевидно, і прізвище Шухевич. Після цього поліція уже знала, кого шукати. Роман Шухевич був заарештований у липні 1934 року, через місяць після вбивства Пєрацького.
Це був перший арешт у житті Романа Шухевича. Як на підпільника, його можна назвати щасливчиком – мало кому вдавалося, маючи на рахунку кілька замахів і участь у підготовці ці лого ряду акцій, так довго залишатися на волі. Без сумніву, це було наслідком акуратного підходу до конспірації: він ніколи не розповідав про власні плани, не обговорював справ підпілля, коли в цьому не було потреби. Внаслідок цього мав серед друзів по підпіллю репутацію «105-відсоткового» націоналіста. Але цей арешт був не звичним явищем: Роман Шухевич «загримів» не тільки за приналежність до Організації, а й за звинуваченням у виконанні обов’язків військового референта ОУН, що автоматично вело до звинувачення у співучасті в кількох навмисних убивствах на політичному ґрунті і загрожувало вироком