Коли справа прояснилася, Роман вирішив за краще довіряти старим друзям, а не домашньому вчителеві. Останньому дісталося від нареченого, тож не чекаючи ще й Богдана, наклепник мусів поїхати до Львова.
Роман дуже кохав свою дружину, однак міг покепкувати і з неї. Якось між Наталкою і одним з друзів Романа розпочалася жартівлива суперечка про те, що для жінки важливіше у зовнішності – гарні груди чи ноги. Наталка наполягала, що ноги. У якийсь момент Роман не витримав: «Богдане! Скажи їй так, як вона просить, – що має гарні ноги!»
Цікаво, що і після одруження Роман не відмовляв собі у флірті з молодими жінками. Богдан Чайківський згадував, що під час перебування у Зимній Воді[3] вони часто заходили до двох сестер, які пригощали їх овочевим супом. Одного разу всі четверо пішли на прогулянку – Роман вів під руку одну, Богдан – іншу. Несподівано почувся голос: «Пане інженере! То ви жонаті?» Пізніше Роман прокоментував цю історію так: «Вона така спритна баба. Коли тримала мене за руку, то так і мацала той перстень, що я маю. А коли побачила, що то не перстень, а обручка, то їй страшно заболіло серце,[4] що я жонатий».
Наступний атентат дослівно витягнув Шухевича з-за студентської лави. Незадовго до цього поліція зорієнтувалася, що студент політехніки Шухевич посідає важливе місце у підпільній ОУН. За ним починають стежити, тож бути активним підпільником стає дедалі важче. Вирішили замести сліди, і місце бойового референта передати Богданові Підгайному. Втім Роман Шухевич залишився справжнім керівником бойового підрозділу, про що знали тільки голова Крайової екзекутиви Степан Бандера та сам Підгайний.
Львівська Політехніка. Міжвоєнний період
«Для всіх» роботу – планування операцій, зустрічі з бойовиками, координацію – виконував Підгайний.
Тим часом Шухевич вирішив використати вимушений відносний перепочинок, щоб закінчити навчання у політехніці. Для складання іспитів на диплом інженера йому слід було виконати ще кілька проектів. Осіннього дня 1933 року Роман сидів над ними вдома, коли зайшов Підгайний, який узявся допомагати приятелеві. Поки креслили залізничний міст, Богдан розповів другові про нову «акцію».
Планувався замах на радянського консула у Львові. Вперше ОУН готувалася знищити не представника окупаційної польської влади, а представника іншого політичного режиму. Це була вже не перша спроба вчинити опір радянському тоталітаризму. Але всі спроби поширити мережу ОУН на Центральну та Східну Україну були безуспішними завдяки протидії ҐПУ (пізніше – НКВД), що мала широку мережу донощиків та провокаторів і нагнітала атмосферу страху. Після початку масових репресій організація будь-якого сталого спротиву – та навіть громадської організації, альтернативної владним структурам – стала ще більш складною. Але на геноцид українців голодом слід було якимсь чином реагувати. Досі злочин не набув особливого розголосу в європейській пресі. Тому замах