– Через ці скандали нерви у мене оголилися. Я ненавиджу, коли дорослі брешуть дітям…
– Але ж діти самі люблять казки, – запротестувала Рожева Миша. – Корінь життя – він солодкий!
– Через казки ми зростаємо інвалідами. Ми віримо в казки, а на сусідній вулиці – війна.
– Яка війна? – заметушилася Рожева Миша.
– Я все бачу! По парку повзуть танки, ламаючи дерева… Вони голосно стріляють! Мишо, ховайся!
Миша кинулася ховатися під ліжко.
– На землі валяються солдати… Але я ще маленька…
– Не знаю! – засумнівалася з-під ліжка Рожева Миша. – У тебе свідомість, як безрозмірні панчохи!
– Я пишу з помилками… Я нічого не напишу без твоєї допомоги, Рожева Мишо!
– У нас можуть бути різні погляди на життя. – Миша вилізла з-під ліжка і обтрусила себе лапами.
– Ну і що! Не виключаю, що нашу книгу дорослі заборонять. Вона стане підпільною. Дорослі не хочуть, щоб ми знали все, як є насправді. Але вони самі не знають, навіщо живуть!
Рожева Миша з інтересом подивилася на мене:
– Невже тобі не шкода цих сліпих істот?
– Шкода? Дорослі так дрібно відчувають, що вони не мають права нас виховувати. Біда, що, крім них, на Землі нікого більше немає!
У саду замаячила Діана. Я кинулася до неї на шию:
– У мене нова подруга. Рожева Миша. Ми з нею напишемо заборонену книжку!
– Навіщо писати заборонену книжку? – обурилася Діана. – Про що вона?
– Про ті речі, про які не можна говорити!
– Це що за речі? – презирливо запитала Діана.
– Ну, наприклад, навіщо тобі мій тато подарував на Новий рік фалоімітатор…
Діана раптом заревіла, як бензопила.
– Ти шпигуєш за мною!
Стояла червона по вуха.
– Дуже треба! – відповіла я байдуже.
– Ну і що! – раптом прорвало Діану. – Я теж жива! Твій тато це дуже високо цінує!
Я зіскочила з гарячої теми:
– Рожева Миша – теж жива, – якомога невинніше сказала я. – Вона тільки прикидається, що – на батарейках!
– Ну тебе! – відмахнулася Діана. – Радієш дурному мишеняті!
Їй вочевидь не подобалася поява Рожевої Миші в нашому домі. Невдоволено вихляючи стегнами, вона попрямувала на кухню.
– Чому в світі так багато страшних казок? – Я сплеснула руками, і Рожева Миша навіть здригнулася від несподіванки. – Я боюся казок з поганим кінцем. Я не люблю, коли в казках когось їдять з апетитом або коли хороброму хлопчикові відрубують голову.
– Більшість казок написано давним-давно, – Рожева Миша почухала в голові, – коли люди були дуже кровожерливими.
– Хіба нинішні змінилися на краще? Мене мучить казка про дурне мишеня!
Рожева Миша болісно розвела руками.
– Але тато сказав, що казка про дурне мишеня – корисна річ.
Вона вчить розуміти, де знаходиться ворог.
– Згодна з твоїм татом. Він, видно, інтелігент.
– Застаріле слово. Що воно означає?
– Ну,