Сексуальне насильство стосовно дітей – істотний фактор ризику розвитку психічних захворювань, наприклад фобій, депресій, залежності чи розладів сексуальної поведінки. Зважаючи на ступінь і тип генетичної чутливості дитини, на її стать, фазу, коли з нею трапився інцидент, а також на те, наскільки стресовими були обставини, можуть виникати тривалі психічні розлади. Посттравматичний стресовий розлад, наприклад, констатували лише в дітей, які пережили насильство у віці від дев’яти до десяти років.
У деяких потерпілих дітей могли виявити зміни кори головного мозку й гіпокампа. Гіпокамп формується рано і вже в чотирирічних досягає 85 % розміру дорослої особи. Утворення синапсів у гіпокампі значною мірою залежить від материнської турботи й уваги. Експериментальні дослідження доводять, що рівень гормонів стресу, зумовлений сексуальним насильством стосовно дитини, сповільнює розвиток цієї структури мозку. Це одна зі змін, яка підвищує ризик пізніше захворіти на депресію.
Кожна ділянка мозку під час свого розвитку проходить власну критичну фазу, коли він дещо сильніше реагує на стрес. У дорослих жінок гіпокамп виявляли меншим, якщо вони пережили сексуальне насильство у віці від трьох до п’яти та від дванадцяти до тринадцяти років. Так само після сексуальної наруги у віці від дев’яти до десяти років меншим було й мозолисте тіло, сполучення між лівою та правою півкулею. Те саме стосується і фронтальної кори, яка формується дещо пізніше – після негативного сексуального досвіду у віці між чотирнадцятьма та шістнадцятьма роками. Мигдалина, яка в дівчаток у чотири роки вже відповідає розміру дорослої особи, в осіб, які пережили наругу, зберігає нормальний розмір. Тобто ці структури піддаються тривалому впливу лише під час критичних фаз.
11. Бідність і соціоекономічний статус
З іншого боку, я показав, що мозок приручених кролів значно менший за розміром, якщо порівняти з дикими кролями чи зайцями.
У країнах, що розвиваються, зростає 200 мільйонів дітей, які не мають змоги розвинути свій талант через крайню бідність, серед якої вони живуть. Але і в багатих Нідерландах близько 10 % дітей зростає в бідності, а отже, в середовищі, яке пропонує їм менше стимулів, менше іграшок, книг та освіти, ускладнений доступ до комп’ютерів, менше подорожей та нечасту участь у спортивних гуртках.
Дослідження доводять, що мешканці міського району Тарвевійк на півдні Роттердама помирають у середньому на сім років раніше за мешканців кварталу Несселанде на півночі Роттердама (NRC.Next, 24 червня 2014). У Несселанде чоловіки досягають у середньостатистичному зрізі 81 року, тимчасом як у районі Тарвевійк не доживають і до 74 років. Різниця в тривалості життя жінок теж чимала. Сімейний лікар Набіль Банталь працює в обох районах. Він дійшов такого висновку: «У Несселанде живуть, а на півдні Роттердаму виживають».
Професор Лекс Бурдорф з Університету