Коли ми бачимо у фільмі особу, риси обличчя якої виражають огиду, то і в нас через мімікрію обличчя та премоторну систему несвідомо обличчя набуває такого ж вигляду, а також відбувається заміщувальна активність в острівці, ділянці мозку, яка опрацьовує смак і запах і регулює внутрішні органи. Електрична стимуляція цієї ділянки під час операцій на мозку викликала у пацієнтів, які були при свідомості, скорочення шлунку та блювотний рефлекс.
Мікеланджело. Лють (близько 1525-го)
Такий механізм активації острівця, коли людина бачить гримасу огиди на обличчі, називають емоційним зараженням. В одного пацієнта з пошкодженим острівцем через кровотечу мозку такої функції більше не було. Він не міг розпізнати за виразом обличчя інших, що комусь гидко. Тож острівець – необхідна структура мозку для емоційного зараження. Не лише міміка, а й читання моторошних сценаріїв збуджує острівець, проте в цьому випадку не за посередництвом премоторної системи, а через мовний центр Брока.
Навіть немовлята можуть співпереживати емоціям інших. Щойно якийсь малюк у пологовому відділенні почне плакати, то майже одразу лунає цілий оркестр. У принципі, ми не лише сприймаємо рухи інших тими самим ділянками мозку, які програмують і наші рухи, ми ще й відчуваємо емоції людей у тих самих ділянках мозку, які регулюють наші власні емоції. Доброму акторові вдається завдяки дзеркальним нейронам викликати в нас відчуття страху, люті, любові чи ненависті.
Завдяки дзеркальним нейронам ми можемо зробити висновок із міміки людей про те, що вони відчувають або думають у певний момент. Цю здатність, яку дитина розвиває протягом перших чотирьох-п’яти років, називають Theory of Mind, або mentalizing. Уміючи читати мову тіла людей, усвідомлюючи, що в них на думці, ми можемо передбачити їхню поведінку. Вирішальну роль у забезпеченні цієї функції відіграють скронево-парієтальний перехід і медіальна префронтальна кора. Прості форми Theory of Mind притаманні, між іншим, не лише людині й людиноподібним мавпам; собаки й дельфіни можуть розуміти, про що йдеться, коли на щось показувати. Малі діти протягом перших років життя показують геть на все, на відміну від дітей з аутизмом, оскільки в тих немає дзеркальних нейронів, які добре функціонують.