– Місяць! – вигукнув чоловік у чорному одязі. – Та чому я дивуюся? В ідеальній темряві, яку на кілька миттєвостей перериває свічка стражника, що приносить їжу, день видається за місяць. Чи навпаки?
– Гадаю, така розумна людина рахувала появу двох свічок на день.
– Авжеж, великий хане. Минуло двадцять дев’ять днів відтоді, як я насолоджуюся темрявою й приглушеними вигуками сусідів-в’язнів. Вони намагаються перемовлятися через дубові двері. Зривають голос, мовчать кілька днів і знову волають. Невже їм власних спогадів замало? Адже хани садять у цю фортецю лише тих, у кого багато славного й цікавого за душею. Інших страчують або відпускають за викуп.
– Розумна ти людина й дуже корисна. Але що за божевільна думка тебе навідала? Тікати з Чуфут-Кале – і як?… Ти хотів швидкої смерті?
– Великий хане! Я ж пояснював, і креслення показував. Людина може літати!
– Пам’ятаю, – засміявся Мурад-Гірей, – і навіть більше: повірив тобі і, як ти порадив, відіслав людину в Стамбул. Справді, при дворі султана знайшлися такі, що розповіли про людину на ім’я Ахмет Челебі Хезарфен, який стрибнув із Галацької вежі на шкіряних крилах, перелетів Босфор на азійський бік і залишився цілим і неушкодженим. Потім навіть був нагороджений розшитим золотом халатом від щедрот султана Мурада. Щоправда, його одразу ж заслали в якусь далеку провінцію. Залишилася пам’ять і про його брата Хасана Челебі, який у день народження дочки султана Мурада, через три роки, злетів на конусному циліндрі, використавши пороху стільки, скільки важить тлуста людина. І він не розбився, а на великій висоті розправив крила й успішно спустився у води Босфору. Султан подарував йому мішок золота й дав високу посаду. Й одне, й інше дійство начебто бачили тисячі людей. Але минуло з того часу п’ятдесят років. Уже неможливо відшукати тих, хто бачив ці польоти на власні очі. Залишилися тільки записи в султанських літописців…
– Ось бачиш, великий хане…
– Зачекай! Ти давно живеш серед нас і маєш знати, що татарина й турка не можна уривати на півслові, доки він не закінчив думку. Особливо хана! Це може зменшити зріст людини точнісінько на голову. Дурну голову!
В’язень брязнув важкими ланцюгами й упав на коліна:
– Пробач, улюблений сине Аллаха! Твоя правда. У цій пітьмі дурієш швидше, ніж від спілкування з найбільшими дурнями. Та перебив я тебе тому, що не зміг приховати свого захоплення перед твоєю просвіченістю, яка перевершує навіть християнських королів! Ти справді доблесний хан і… велична в мудрості своїй людина.
Хан помовчав, тамуючи гнів, і продовжив:
– Ось лише записи, що зберігаються в переписувачів, зроблені з книги «Мандрів», написаної… Евлією Челебі. А він зараз гість у моєму палаці.
– Оце так! – зацікавлено вигукнув в’язень. – Було б цікаво поговорити з ним. Проте я знаю про ці польоти з інших джерел.
– Отже, ти виграв кошіль золота. І ти його отримаєш… згодом. Та я не за цим до тебе