– …Доки ми в дорозі й не маємо змоги записувати наші думки й усе побачене нашими очима, корисно це промовляти словами. Та все-таки… Якби була змога писати стільки ж, як промовляєш…
Мій дорогий Фасуле, ти вже бачив і розмовляв уранці з береговими татарами. Тут, у горах і в передгір’ях, живуть гірські татари. Вони так само, як і берегові, мешкають переважно у своїх постійних оселях. Між горами й на схилах, де дозволяє ґрунт, вони вирощують чудові злаки, п’янкий виноград і соковиті фруктові плоди. У цьому їм допомагає безліч рабів, звиклих до землеробства. Гірські татари зрідка виступають у набіги на землі ґяурів. Лише деякі залишають свої господарства з наміром зажити військової слави й здобути рабів. А ті, що залишаються вдома, щедро постачають усім необхідним військо кримського хана. За це вони отримують частину здобичі, здебільшого рабів, які так необхідні осілому господарству. Я вже багато разів бував у цих краях, але не перестаю дивуватися і чудовій землі, і цим дивовижним людям. Безперервні війни й постійні переміщення різних племен змішали в Криму велику кількість народів. Якщо на узбережжі ти бачив греків, вірмен і нащадків генуезців, то розумів, хто перед тобою. Неосвічені й слухняні людці, раби. А тутечки, у горах, змішалися десятки народів, що колись володіли Кримом і багатьма землями поза його межами. Готи, алани, хазари й багато інших підкорилися доблесті татар і склали один народ. Тому не варто дивуватися, коли ми зустрінемо татських татар зі світлим волоссям, блакитними очима та обличчям, як у європейців, що мешкають у Фанарі. Стаючи до мене на службу, ти казав, що народився й виріс у цьому районі Стамбула. Я бував там безліч разів і радів чистоті та благоустрою цього кварталу. Більшість мешканців Фанара, як усім відомо, нащадки ромеїв-греків, і султани завжди цінували їх як учених драгоманів.[47] Так ось, тут ти побачиш тих, хто дуже схожий на тебе лицем, мій славний юначе. Гірські татари середнього зросту, але прекрасної, правильної тілобудови. Вони чесні й добродушні, прості й легковірні, привітні, послужливі й тямущі, обдаровані чудовим природним розумом і гнучким духом, що робить їх надзвичайно вдатними до освіти. Хоч вони і втратили ту дику хоробрість, яка робила їх напрочуд страхітливими під час першої їхньої появи в Криму, але й зараз хан вважає їх найстійкішими воїнами у своєму війську. Найкращі з них намагаються перевершити одне одного ввічливістю й шляхетністю. Вдягаються чисто, акуратно і, якщо володіють статком, розкішно. Їх завжди можна впізнати за зручним вбранням і зеленими ковпаками. Ось і я вдягнувся в зручний для верхової їзди татський халат і шаровари. А тепер дивись, мій хлопчику… Здається, ми вже наздогнали нашого сіляхдара. Авжеж. Дорога постійно то спускається, то підіймається. Тут щасливі землі й живе чимало людей. Орхана часто зупиняють. Кожному хочеться привітати великого бахадира й піднести йому бакшиш. Не здивуюся, якщо чутка про «Золотого Османа», що йде в пащу шайтана, уже облетіла весь Крим і гайнула далі в дикі степи на кордонах Ляхистану,