Купчик цілком серйозно подивився на палець старого й знову вклонився:
– Мене знає все місто. Мене знає вся земля Кафанського ейялету. Мене знають навіть у Стамбулі!
– Добре, – вирішив вибагливий старий. – Потрібні двоє коней і три осли. Ці чисті землі дуже родючі й дають незрівнянну пшеницю, жито, боби та горох…
– Це, звісно, так… – почав було купець, але тут-таки осікся під важким поглядом вченого османа.
– А ще славиться тутешнє вершкове масло й пахуче жовте масло «міяк». Зараз у затоці багато камбали, кефалі, яхуди, текера та скумбрії. Риба має бути добре просолена й свіжов’ялена. Білий хліб і свіжа баранина. Також сушене бараняче й осляче м’ясо. Одна окка[41] баранини коштує два акче?[42] – примруживши око, запитав старий.
Купець здивовано підняв брови й подивився на нього:
– Мій господарю, ця ціна була десять років тому. Зараз це втричі дорожче. У нас наразі війна й шайтани розоряють нашу землю. Жити дуже важко.
Евлія Челебі зітхнув і продовжив перелік:
– Потрібні добротні міхи для води. Там, куди ми йдемо, це дуже важливо. Чотири. Ні. Краще п’ять… Два шкіряні відра, мідний казан… О Аллаху! Як багато всякого потрібно! Мені ще слід подумати, що купити необхідного тут і в дорозі. А зброя?…
– Наберуся сміливості запитати мого пана, у які землі він іде?
– Ми йдемо до фортеці Ор,[43] а далі в степи Хейхату[44] в країну Кафіристан.[45]
– У пащу шайтана!.. – прошепотів купець, ожирілий у спокої фортеці Кафи, схопився руками за обличчя і навіть присів.
– Так. Ми йдемо з Рикаючим Левом султана, сіляхдаром Орханом, – з гордістю промовив старий.
Потім він оглянув свій єгипетський одяг і додав:
– Не відаю, як йому в золотих шатах, але мені потрібне більш зручне вбрання.
Евлія Челебі був задоволений покупками. Вірменський купець виявився доволі поступливим і, як не дивно для цього заняття, справедливим. Він навіть зумів прихилити до себе суворого османа: за те, що той придбав чимало товару, він подарував йому стрункого й гарного юнака з черкесів на ім’я Джакмак. Цей юнак виявився моторним і дуже запобігливим. До того ж він швидко знайшов спільну мову з Фасулом, разом із яким уміло осідлав куплених коней, а також нав’ючив на ослів придбане майно й продукти.
Але все це забрало доволі багато часу, тому, прибувши зі своїм караваном до будинку кафанського паші, учений осман із деяким сумом довідався, що Рикаючий Лев султана вже вирушив із міста і в супроводі багатьох поважних мешканців Кафи тримає шлях на північ, у Татські гори. Перед цим сіляхдар отримав благословення п’яти мулл, побажання перемоги від двох вірменських єпископів, грецького митрополита, що називав себе «архієпископом Готії і Кафи», і від наставника іудейської