Але це моє прохання засмутило кафанського пашу, і він повідав, що кілька років тому козаки Сірка в люті своїй вирубали більшість прекрасних дерев, підступно напавши на Крим. І спалили чимало всього, до чого дотяглися їхні криваві руки.
Паша вручив сіляхдару подарунки й наказав забезпечити всім необхідним у його святому поході на цього Урус-шайтана. До вечора мешканці Кафи й багатьох прилеглих земель приходили до палацу паші й славили Рикаючого Лева султана, а також просили вкинути душу Сірка в пекло, а тіло придавити могильною землею. До цих закликів приєднався і я – Евлія Челебі…»
Старий у єгипетських шатах утомлено відхилився на високі подушки й лагідно подивився на юнака:
– Ти все записав, мій дорогий Фасуле? Чи не швидко я говорив?
Юнак поклав на підлогу папір і перо, підвівся й низько вклонився:
– Дослівно, мій учителю й добрий пане.
– От і чудово. Завтра вирушаємо в дорогу. А сьогодні ми ще пройдемося по базару й купимо все необхідне. Принаймні наш доблесний Орхан потеплішав душею до мене, але все-таки, здається, він не дуже радий нашому супроводу. Будемо триматися до нього якомога ближче. Усе зміниться на краще. Аллах милосердний.
– О Аллаху! О Аллаху! Дивні справи земні, але на все твоя воля!..
Евлія Челебі йшов вулицями Кафи й не впізнавав міста. Здається, так само грізно височіли стіни й башти з тесаних каменів у формі дуги. Так само вражали деякі камені завбільшки зі слона. Залізна з двох половин брама була така само міцна, а між зубців фортеці виглядали величезні гармати. Як і раніше, чистими й доглянутими були, на докір Стамбулу, численні вулиці з пречудовими палацами й добротними будинками з балконами й вікнами, що видивлялися в бік порту й моря. Так само велично стояли мечеті й синє небо гордо підпирали витончені мінарети.
Усе нібито так, як і тринадцять років тому. А все-таки…
Тільки піднявшись на міську височінь і вклонившись могилам шехидів Топраклик зіярету[38] – Топчи Баба-султана і Шейха Ефенді-султана, Евлія Челебі врешті збагнув, що так засмутило його.
Кафа вже не була тим щасливим містом, яким він його знав!
На вулицях зустрічалися лише поодинокі перехожі, а в кав’ярнях не чулося бесід і не звучали вірші. Геть зникли дівчата й жінки сусідів мусульман – красиві, чарівні, з мускусними косами. А були ж серед них і такі, як чисті світила, як унікальні витвори, усмішка яких розривала серце й туманила розум.
Кудись поділись