«Зуліко, моя прекрасна Зуліко! Я обіцяв тобі повернутись, і я повернуся!» – нагадав собі Орхан і з усмішкою подивився на караван човнів, що уповільнював хід. Їхні господарі вже усвідомили, куди тримає курс Рикаючий Лев султана, і це їх відверто збентежило. Вони далеко не були левами і навіть ікластими вовками. Наближення до непередбачуваних вітрильників магрибських піратів неабияк попсувало човнярам настрій і навіть увігнало в смуток. Якби в порту не чекала багатотисячна юрба, жадібна до їхніх розповідей, вони б, мабуть, повернули назад.
– Підходь до корабля з вимпелом спрута! – крикнув Орхан.
Почувши це, кет-хюда схопився за голову й тихенько завив.
Підбираючи вітрила, карамюрсель ковзнув між високих бортів величезних вітрильників і, підтримуючи хід веслами, попрямував до зазначеного корабля, і його дошки тремтіли, як шерсть на вівці, що з недомислу приблукала в темний ліс.
Ванти, щогли й борти всіх п’яти магрибських вітрильників були густо всіяні піратськими екіпажами. Засмаглі до чорноти моряки й абордажні команди, усі в коротких безрукавках і вузьких шароварах до колін, з жадібною цікавістю оглядали човниковий караван, над яким панувало моторошне мовчання. Цим він нагадував величезну зграю ворон, що обсіла дерева лісової дороги, по якій сонні селяни везуть у кошиках зерно на посів.
– О Аллаху! – зітхнув старшина човнярів і беззвучно заворушив губами, чи то звертаючись до Всевишнього, чи то згадуючи імена своїх дружин і синів.
Борт карамюрселя, мов поцілунок дитини, торкнувся чорних дощок парусника:
– Гей, на борту! Чи не відпочиває капудан-паша[21] грізного судна на килимі, що покриває голови невірних?! – голосно запитав Орхан.
Незнана сила змахнула з борту десяток головорізів, а на їхнє місце, немов мавпа, спритно вистрибнув аж до маслаків висохлий моряк у такій само безрукавці й шароварах, як і інші пірати:
– Голови невірних, здобуті в поході, я три дні тому відправив курсовим судном на Джербу.[22]
– Отже, славетна піраміда черепів[23] скоро досягне небес?
– Авжеж, якщо і твоя шабля послужить цьому, великий воїне Орхане. Радий бачити тебе, Леве пустелі!
– Я також радий бачити тебе, Селіме, безстрашний Крокодиле Османського моря.[24]
Із високого борту вітрильника розкрутився мотузковий трап і дзвінко вдарив дерев’яною сходинкою-поперечиною по палубі карамюрселя.
– Прошу під мій навіс, дорогий друже! – широко всміхнувся капудан-паша.
Випроставшись, він швидко прокрокував босими ступнями по вузьких перилах борту до трапу. Під час його наближення моряки попадали на палубу, а дехто навіть за борт, ніби від гарматного духу.
Селім простягнув руки сіляхдару, що піднімався, і, поставивши його на дошки палуби, міцно