Але погода була погана, дороги слизькі, тому удар «корвета» надав нашій машині прискорення якраз у той момент, коли рух на трасі сповільнився. Вантажівка попереду нас ледве рухалася. Моя мати тиснула на гальма, але нічого не відбувалося.
Ми вдарились об вантажівку, фактично це було як в уповільненому кіно, принаймні мені так здалося. Насправді ми їхали близько сорока миль на годину.
Вантажівка – відкритий пікап – була набита металобрухтом. Коли наше авто її вдарило, великий лист сталі злетів з вантажівки, влетів у лобове скло і відрізав мамі голову.
Клер заплющила очі.
– Ні.
– Це правда.
– Але ж ти теж був там, хоч і надто маленький!
– Сталь урізалась у праве сидіння, туди, де повинен був бути мій лоб. У мене є шрам, де металевий лист почав різати мій лоб. – Показую його Клер. – Він почав різати мою шапку. Поліція так і не змогла цього втямити. Весь мій одяг був у машині, на сидінні й підлозі, а я опинився голяка на узбіччі дороги.
– Ти перенісся в часі.
– Так. Перенісся. – Якусь мить ми мовчимо. – Це був лише другий раз, коли це сталося зі мною. Я поняття не мав, що відбувається. Дивився, як ми врізаємось у вантажівку, а вже наступної миті опинився в лікарні. Насправді я був майже неушкодженим, просто шокованим.
– Як… як думаєш, чому це сталося?
– Стрес – абсолютний страх. Гадаю, моє тіло виконало єдиний трюк, на який лише було здатне.
Клер повертає до мене обличчя, сумна і схвильована.
– Отже…
– Отже. Мама померла, а я ні. Передня частина «форда» була повністю зім’ятою, колонка рульового управління проламала мамі груди, її голова вилетіла через розбите лобове скло і потрапила у вантажівку, крові було неймовірно багато. Хлопець з «корвета» був цілим і неушкодженим. Водій вантажівки вийшов зі свого грузовика, щоб побачити, хто його вдарив, побачив маму і зомлів на дорозі. Там його, не помітивши, переїхав водій шкільного автобуса, який витріщався на аварію. У водія вантажівки були зламані обидві ноги. А я тим часом був відсутній десять хвилин і сорок сім секунд. Не пам’ятаю, де я був, можливо, це тривало якусь секунду чи дві. Рух транспорту повністю припинився. Із трьох різних напрямків намагались під’їхати карети «швидкої допомоги», і вони не могли добратися до нас десь зо півгодини. Прибігли парамедики. Я опинився на узбіччі. Єдиною людиною, яка бачила, як саме я з’явився, була маленька дівчинка, що сиділа на задньому сидінні