– Чи не могли б ви?.. – почала Енн, але змовкла від подиву – Джинджер підстрибнула з місця й вибігла з кімнати.
– Вона боїться його, – пояснив Перрі. – Бачите, вона не розуміє, що відбувається.
– Мамо? – окликнув Ричард, не почувши від неї ані слова. Як добре я знав це вперте мовчання… Попри те що вона не схильна була вірити в мою присутність, цієї миті я мимоволі посміхнувся.
– Він сміється до вас, – сказав Перрі. – Здається, він розуміє вашу нездатність повірити, що він тут.
На обличчі Енн проступило напруження.
– Гадаю, вам цілком зрозуміло, як я хотіла б у це повірити, – сказала вона. – Я просто не можу…
Вона змовкла й важко вдихнула.
– Ви… справді його бачите? – спитала вона.
– Так, Енн, так! Він бачить, – сказав я.
– Він щойно сказав: «Так, Енн, так», – сказав Перрі. – Я можу бачити його, саме таким, як я описував його на цвинтарі. Звичайно, він не такий матеріальний, як ми. Але він дуже справжній. Я не користуюсь вашим знанням. Я навіть не можу цього зробити.
Енн притиснула ліву долоню до очей.
– Хотіла б я вам вірити, – нещасним голосом промовила вона.
– Спробуй, мамо, – сказав Ричард.
– Енн, будь ласка! – сказав я.
– Я знаю, це важко сприйняти, – погодився Перрі. – Я знаю, що це так, бо живу з цим усе життя. Я бачив безплотних духів, іще як був малям.
Я глянув на нього з раптовою неприязню. Безплотних духів? Наче я якась химера.
– Пробачте, – сказав мені Перрі, всміхаючись.
– Що сталося? – спитав Ричард, а Енн опустила долоню й подивилась на Перрі з цікавістю.
– Він насупився, – відповів Перрі, не припиняючи посміхатись. – Мабуть, я сказав щось, що йому не сподобалось.
Ричард знову подивився на Енн.
– Що скажеш, мамо? – спитав він.
Енн зітхнула.
– Я просто не знаю.
– Яка від цього шкода?
– Яка шкода? – Вона вражено дивилась на нього. – Давати мені надію, що твій батько досі існує? Ти знаєш, скільки він значив для мене.
– Місіс Нільсен… – почав Перрі.
– Я не вірю в життя після смерті, – відрізала Енн. – Я вірю, що коли настає смерть, ми помираємо, і на цьому все. А ви хочете, аби я…
– Місіс Нільсен, ви помиляєтесь, – заявив Перрі. Він захищав мою присутність, і все ж я був ображений його самовпевненим тоном. – Ваш чоловік стоїть просто перед вами. Як би це могло бути, якби він просто помер?
– Я його не бачу, – відповіла Енн. – І я не можу в це повірити лише тому, що так стверджуєте ви.
– Мамо, Перрі проходив перевірку в Каліфорнійському університеті, – зауважив Ричард. – Він підтверджував свій хист безліч разів.
– Ричарде, ми говоримо не про шкільні тести. Ми говоримо про тата! Про людину, яку ми любили!
– Тим більше… – почав Ричард.
– Ні. – Вона похитала головою. – Я просто не можу дозволити собі вірити в таке. Якщо я повірю, а потім з’ясується, що це неправда, я цього не переживу. Мене це вб’є.
О, ні, в