© Richard Matheson,1978
© DepositРhotos.com /mimadeo, Mobilee, обкладинка, 2015
© Hemiro Ltd, видання українською мовою, 2015
© Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», переклад, 2015
До читача
Передмова до твору майже ніколи не потрібна. Це мій десятий опублікований роман – писати передмови до будь-якого з дев’яти попередніх навіть не спадало мені на думку.
Але цей, як мені здається, потребує невеличкого вступу. Оскільки його тема – життя після смерті, перш ніж читати, слід збагнути, що лише один з аспектів роману є цілковито вигаданим: герої та їхні стосунки.
Всі інші деталі, за кількома винятками, виведені безпосередньо з дослідження за цією темою.
З цієї причини наприкінці роману я додаю список книг, використовуваних під час дослідження. Як побачите, список є довгим і різноманітним. І хоча ці книги дуже різняться за авторами, часом і місцем видання, вони глибоко однорідні за змістом.
Добре було б, звісно, прочитати їх усі, аби переконатися самим. Я закликаю вас так і зробити. Це стане для вас повчальним – і небуденним – досвідом.
Вступ
Рукопис, який ви збираєтесь прочитати, потрапив мені до рук таким чином.
Ввечері 17 лютого 1976 року в наші двері подзвонили, і моя дружина пішла відчиняти. За хвилину вона повернулась до спальні, де ми дивилися телевізор, і сказала, що мене хоче бачити якась жінка.
Я встав і пройшов до передпокою. Вхідні двері були відчинені. На ґанку стояла висока, добре вдягнена жінка років за п’ятдесят. У руках у неї був великий пухкий конверт.
– Ви Роберт Нільсен? – спитала вона.
Я відповів ствердно, і вона простягнула мені конверт.
– Тоді це вам, – промовила вона.
Я глянув на нього з підозрою і спитав, що в ньому.
– Послання від вашого брата, – була відповідь.
Це лише підсилило підозру.
– Що ви маєте на увазі? – спитав я.
– Цей рукопис продиктував мені ваш брат Крис, – сказала вона.
Слова жінки обурили мене.
– Не знаю, хто ви, – сказав я, – та якби ви мали хоч малесеньке уявлення про мого брата, ви б знали, що він більше року як помер.
Жінка зітхнула.
– Я знаю це, містере Нільсен, – втомленим голосом відповіла вона. – Я екстрасенс. Ваш брат передав мені цей матеріал з…
Побачивши, що я зачиняю двері, жінка зупинилась і випалила:
– Містере Нільсен, благаю!
Її голос звучав так щиро і наполегливо, що я глянув на неї з подивом.
– Шість виснажливих місяців я працювала над цим рукописом, – продовжила вона. – Не тому, що мені так хотілося. В мене купа власних справ. Але ваш брат не полишав мене у спокої, доки я не записала його послання, все до останнього слова, і не пообіцяла, що передам його вам.
У її голосі пролунав відчай.
– А тепер заберіть його і дайте вже мені спокій.
З цими словами вона тицьнула конверт мені в руки, розвернулась і поспішила вниз до пішохідної стежки. Я бачив, як вона сіла в своє авто і поїхала якнайшвидше.
Ніколи більше я не зустрічав цієї жінки і не чув про неї. Навіть імені її не знаю.
Я вже тричі прочитав рукопис. Знати б тільки, що з ним робити.
Я людина не релігійна, та, як кожен з нас, хотів би вірити, що смерть – дещо більше, ніж просто забуття. І все ж мені важко, якщо взагалі можливо, сприймати цю історію за чисту монету. Я тримаюся думки, що все це і є не більш як історія.
У ній і справді є деякі факти. Факти з життя мого брата і його родини, які та жінка знати просто не могла, хіба припустити, що вона вдалась до кількамісячного складного – і недешевого – розслідування, аби розкопати їх, перш ніж створити рукопис. Якщо так, то навіщо їй це? Що вона могла виграти від цієї махінації?
Я маю чимало різноманітних запитань стосовно цієї книги. Не буду їх перелічувати, а краще дам читачеві можливість сформулювати власні. Лише в одному я впевнений: якщо цей рукопис – правда, кожному з нас слід задуматись про своє життя. Глибоко задуматись.
Смертний сон
Стрімкий вир зображень
Є така фраза: «Почніть від початку». Я не можу цього зробити. Я починаю з кінця – з завершення моїх днів на землі. Викладаю тобі все, як воно сталося, – і те, що сталося потім.
Кілька слів щодо тексту. Ти читав мої твори, Роберте. Цей звіт може здатись несхожим на них. Причина в тому, що мої можливості обмежені людиною, яка його пише. Мої думки мусять проходити крізь її розум, і я не владний з цим нічого зробити.