Фігура пообіцяла лягти і тут же лягла, прямо між двома «плоскодонки», що розійшлися перед ним, як води перед одним з пророків. Наш пророк упав до ніг «неземної краси», краса ж дико вискнула, в два голоси виматюкалася по-дорослому і вихором помчала геть, не те хі-хікая, не то проклинаючи нас.
– Ну а далі що, розкурював сигарету Жека прямо під дверима у Льохи?
А далі ми знову рятували тіло. Нам здавалося, що все пропало. Що ось-ось нас накриють. Що дівочий вереск привернув увагу або мусорів, або козаків. І що гірше – це ще питання.
Ми волочили тіло, що втратило здатність рухатися, і волочили як могли. Ноги Жеки тягнулися за нами, руки батогами звисали у нас через плечі.
– Не нада до тітки! – час від часу приходячи в себе щось ніс Жеку. – Не нада до тітки!
Вже не знаю, може й справді в нього тут де жила тітка, а може вже білка наполегливо стукала до його шпаківні, але він вирвався і навіть спробував від нас тікати. Довго гнатися за ним, правда, нам не довелося. Відразу біля цегляної стіни стадіону закінчився його забіг.
– Потрібно таксі! – прохрипів Льоха, звалюючи на себе тіло Женьки.
– Ага, – погодився я і подумав, як би це вибудувати шлях так, щоб не потрапити на очі патрулю і дістатися…
– Не треба до тітки! – кричав Жека, коли ми його впихали на заднє сидіння в таксі.
– Ми додому, – пояснював я, сідаючи поруч з ним і дозволивши Льосі вказувати шлях водилі.
– Вдома батя! – простогнав Жека. – Додому теж не треба!
– Що це з ним? – водилою був пацан, напевно що і прав ще не мав.
– Нах..ся, – пояснив Леха. – Він не небезпечний, – навіщось додав він.
Але водія не стільки цікавило —безпечний наш товариш чи ні – його більше турбував салон, який Жека усякий раз погрожував заблевати.
– Вигружайся! – прибули на зупинку ми, де думали провітрити Жеку. А потім відвести його додому, коли він хоч якось буде триматися на ногах. Але пасажир із заднього сидіння відмовився виходити.
– Нахрін демони, – пинався він ногами і впирався руками в сидіння.
– Ах нахрін?! – схопили за ноги ми незговірливого пасажира і виволокли з машини, впустивши спиною на купу щебеню і гудрону. І як раз з нагоди хтось вирішив перестелити нашу трасу гравієм з бітумом, залишивши на узбіччі гірки всього цього чи не по саме коліно, ось в цей самий гравій з бітумом і потрапив наш пасажир, вилітаючи з заднього сидіння машини. Ноги ми відпустили, пасажира підняли абияк, а таксист тут же вдарив по газах, несучи ноги і колеса, навіть не чекаючи закриття задніх дверцят. І ще якийсь час ми могли бачити хлопаючи дверцята «шістки» що неслася вниз по Харківській.
– А далі? – не вгамовувався Жека, викурюючи вже другу сигарету і відверто радіючи за свої вчорашні подвиги та звершення.
– А далі ти лежав на лавці під вишнею біля мого під'їзду. Нив. Блював. Схоплювався. Лаявся. Поки тобі не набридло і ти