– Точняк! – погодився з ним Дроня. – Був би в мене такий вітчим, я б його вже давно застрелив би! – він проковтнув шматок сала і закусив цибулею.
– Він рушниці в сталевому шафі на балконі тримає, – раптом видав Саня.
– Рушницю? – схопився Дроня. – Покаж!!!
– У нього мисливська та мілкашка, – пояснив Саня. – Тільки все це в шафі, в сталевому, на балконі, – чомусь він вибачався.
– Не жени! – перервав його Дроня. – Давай сюди рушницю! У тебе що, ключів немає?
Виявилося, що у Сани були ключі. І від замкнених кімнат, де стояв телевізор, який він в тиху дивився під час відсутності вітчима та матері, і від другої кімнати, і навіть від балкона. І, більше того, навіть від сталевого сейфа зі зброєю! Все у нього було. І благо, що вітчим про те нічого не відав, інакше Сашці потім було би не просто погано, а взагалі, я навіть не уявляю, що той би з Саней зробив.
– А ну дай сюди! – ледь не вирвав з руками у Сани воздушку Дроня. Сейф розчинив нам свої простори і виявився заповнений тими самими двома рушницями – мисливською вертикалкою двустволкою і воздушкою зі стволом, що переламувався, подібного якої ми свого часу пострілювали свинцевими кульками в тирі.
– Ти куди? – не зрозумів Саня Дрона.
– Тут тісно! – прокричав той пронісшись вихором через всі відкриті таємною зв'язкою ключів Сані двері і коли ми його вже наздогнали, то він вже сидів біля вікна, переламував ствол і щось шепотів собі під ніс.
– Кульки давай! – прокричав він Сані.
Саня кульок не взяв, та й взагалі хотів тут же повернути рушницю назад – мало, вітчим зараз повернеться, ми всі у вікно вістребнемо – перший поверх все ж, – а він залишиться «на місці злочину, та ще й з воздушкою в руках. Ні! Такого він зовсім не хотів.
– Віддай! – він схопив рушницю у Дроні. Але Дроня був тертим калачем, тут же штовхнув Саню в колінко і пригрозив врізати ще і прикладом.
– Зрозумів?! – Дроня робив наголос на літері «у», як то, на його думку, робили тільки круті пацани. – Зрозумів? – повторив він уже тихше, споглядаючи над муками Сани, що валявся біля його ніг і який тримався за своє коліно. – Кульки тягни! – легко штовхнув носком кросівки Дроня. – Кульки давай!
Принесені з балкона (із сейфа) свинцеві болванки, прозвані нами кульками, Саня виймав з коробки, як найбільшу цінність, цілком обгрунтовано вважаючи, що всі вони давно перераховані і двічі враховані його допитливим і пунктуальним вітчимом.
– Та що ти там телишся?! – штовхнув Саню прикладом Дроня. – Давай сюди! – і вигріб з коробки чи не жменю свинцевих кульок.
– Щас ми, – він переламав ствол, загнав туди одну з кульок і ляснув воздушкою тому, приводячи її в бойову готовність. – Залягли всі, – скомандував він і сам тут же присів біля відкритого вікна.
– Ти по кішкам? – поцікавився Пачик. Але сам по першій команді засів спиною до вікна і зараз жував