– Ось тобі! —і Дрон знов спустила курок. Свинцева кулька вдарилася всього в декількох сантиметрах від голови мужика, той тут же схопився, спіткнувся, впав, схопився, знову спіткнувся, але втримався і з усіх ніг кинувся бігти.
– Уйде! Уйде! – злетів на підвіконня Дроня намагаючись стоячи там же переламати ствол воздушки і швидко перезарядити. – Уйде фашист! уйде тварюка! – кричав він на всю вулицю. – Бери його в кільце. Жени під… а! – волав він готовий кинутися в погоню. Ствол не піддавався. Руки нервово крутили його з боку в бік, кульки розсипалися на всі боки, Саня стогнав від жаху і бліднув від передчуття, Дроня волав на всю горлянку і вже був готовий стрибнути у вікно, озвучивши необхідність наздогнати фашиста і добити його прикладом. І стрибнув би, і наздогнав би, і добив би – ми в цьому не скільки не сумнівалися. І було б так, якби Льоха не схопив Дрона за ноги і не сволок того в кімнату, на підлогу.
– Ти що? – кричав Дрон. – Пособник! Шкура фашистська! Відпусти мене! Та я щас тебе вб'ю! – увійшов у роль Дрон.
– Ти чо це? – заспокоював його Льоха, притискаючи як міг до підлоги. – Ти чого це розійшовся? Ти ж міг і мужика застрелити? Ти чого?
– Та правда, чого це я?! – раптом опір припинився. Дрон обм'як, обвів усіх поглядом лежачи на підлозі, а потім тихо піднявшись, спрямувавши свій погляд на Саню неспішно поцікавився:
– А що це ти мені рушницю в руки всучив? Я ж не хотів!
Саня загубився і навіть не знав що відповісти.
– Так ти ж мене трохи людину вбити не змусив! – недобре так дивився на Саню Дрон підкидаючи в руці гвинтівку. Нехай і не заряджену, але все ж.
– Так, я це… – позадкував Саня. І картина була сповнена комізму. В половину Саниного зросту Дрон, по масі у три-чотири рази поступається Сані, труїв господаря квартири, практично повністю придушивши в тому волю до опору.
– Ти ж знаєш, що я зупинитися не можу! – закричав Дроня. – Так ти мене хотів підставити… Ти мене загубити захотів!!! – і кинувся з ходу на Саню.
– Так він шалений! – прокричав Саня і кинувся бігти в бік кухні.
– Вали його, – прокричав весело Леха і тут же завалив на підлогу Дроню.
– Та не мене! – здивувався той, цілком логічно вважаючи, що репліка стосувалася виключно Сані. – Не мене валити треба…
Через хвилин п'ятнадцять всі ми сиділи на кухні. Пили чай, доїдали знайдений Дроном в шафці коровай. Двері давно були замкнені, кульки як-то зібрані, воздушка на місці.
– Ну як я вас всіх! – від усієї душі радів Дроня. – Як я Вас? А?!
Йому не відповідали.
– А ви, мабуть, подумали, що я чокнулся?! Що у мене дах забрав?! – радів він своєму невтримному артистичному темпераменту. – Ось так і всі думають, що я божевільний. А я ось так приколююсь!!
– А якщо б мужика підстрелив, це теж був би прикол? – посміхався Жека, якому, власне, не зовсім