– «Ангельський пил», інші метамфетаміни й трохи «кислоти», – відповіла Старлінг.
– Ого-го, так? Він підійшов до дзеркала, у яке я себе роздивлявся, копнув його ногою при підлозі й узяв один осколок. Я тоді вже злинув. Він наблизився до мене, дав уламок скла, зазирнув у вічі й мовив, що мені, певно, буде до вподоби зрізати ним шкіру зі свого обличчя. Він випустив псів. Я згодував їм власне лице. Кажуть, багато часу пішло на те, щоб зняти всю шкіру. Я сам не пригадую. Доктор Лектер зламав мені шию за допомогою петлі. Лікарі дістали мій ніс, коли прочистили собакам шлунки, проте шкіра вже не прижилася.
Старлінг трохи забарилася з відповіддю, перекладаючи папери на столі.
– Містере Верджер, ваша родина призначила винагороду після того, як доктор Лектер утік з-під варти в Мемфісі.
– Так, мільйон доларів. Один мільйон. Ми поширили оголошення по всьому світу.
– А ще ви запропонували винагороду за будь-яку корисну інформацію, не просто за звичайне затримання й засудження. Ви мали б ділитися цією інформацією з нами. Ви завжди були чесні перед законом?
– Не зовсім, але ділитися особливо було нічим.
– Звідки ви знаєте? Ви самостійно перевіряли якісь підказки?
– Так, і то настільки, щоб переконатися в їхній марності. Чому б і ні – ФБР ніколи й нічого нам не казало. Ми отримали наводку з Криту – вона виявилася даремною, і ще одну з Уруґваю – її ми теж не змогли підтвердити. Я хочу, аби ви зрозуміли: річ не в помсті, міс Старлінг. Я пробачив доктору Лектеру так само, як наш Спаситель пробачив римським солдатам.
– Містере Верджер, ви повідомили моє керівництво, що наразі отримали інформацію, варту уваги.
– Подивіться в шухляді, що в крайньому столі.
Старлінг дістала з сумочки білі бавовняні рукавички й наділа їх. У шухляді лежав великий конверт із обгорткового паперу. Цупкий і важкий. Вона витягла з нього рентгенівський знімок і піднесла до яскравої горішньої лампи. То був рентген лівої руки, травмованої. Вона перерахувала пальці. Чотири плюс великий.
– Погляньте на п’ясні кістки, розумієте, про що я?
– Так.
– Порахуйте міжфалангові суглоби. П’ять суглобів.
– З урахуванням великого, у цієї людини було шість пальців на лівій руці. Як у доктора Лектера.
– Як у доктора Лектера.
Куточок знімка, де мав стояти номер рентгену й на зва клініки, було відрізано.
– Звідки ви це дістали, містере Верджер?
– З Ріо-де-Жанейро. Щоб дізнатися більше, я мушу заплатити. Велику суму. Ви можете мені сказати, чи це рука доктора Лектера? Я маю