Він захлинувся слиною й замовк. Пульсуючі судини на його обличчі потемніли. Старлінг підвелася, щоб покликати когось із медперсоналу, але не встигла дістатися дверей, як голос Мейсона її спинив.
– Я в порядку, тепер усе гаразд.
Може, пряме запитання подіє краще, аніж спроби скерувати його до потрібної теми.
– Містере Верджер, чи бачили ви доктора Лектера до того, як суд призначив його вашим психіатром? Чи знали його неофіційно?
– Ні.
– Ви обидва були членами колегії Балтиморської філармонії.
– Ні, членство мені надали через благодійні внески. На голосування я посилав свого юриста.
– Ви не давали жодних свідчень на суді у справі доктора Лектера.
Вона поступово вчилася співвідносити свої питання з подихами, що він набирав для відповідей.
– На суді казали, що доказів вистачить на п’ять, навіть дев’ять смертних вироків. Усе перекреслило оскарження щодо неосудності.
– Суд сам визнав його неосудним. Доктор Лектер не подавав апеляції.
– Гадаєте, ця деталь настільки важлива? – спитав Мейсон.
Із цим питанням вона вперше відчула його розум, чіпкий та глибокий, що так різнився від словникового запасу, яким він із нею користувався.
Великий вугор, що наразі призвичаївся до світла, піднявся з-під каміння у своєму акваріумі й заходився невтомно колувати – мерехтлива стрічка з красивим візерунком нерівномірних кремових цяток на коричневому тлі.
Старлінг помітила рух, ухопила його периферійним зором.
– Це мурена Кідако, – сказав Мейсон. – У неволі в Токіо живе навіть більша. Ця друга за величиною… Загальна назва – «жорстока мурена», хочете побачити чому?
– Ні, – відповіла Старлінг і перегорнула сторінку у своєму блокноті. – Отже, у ході терапії, призначеної вам судовим рішенням, містере Верджер, ви запросили доктора Лектера до себе додому.
– Мені вже нема чого соромитися. Я вам про все розповім. Тепер усе гаразд. Мене обіцяли відпустити після всіх тих сфабрикованих звинувачень у розбещенні, якщо я відбуду п’ятсот годин на соціальних роботах, попрацюю в собачому притулку й пройду курс терапії з доктором Лектером. Я гадав, що як доктор Лектер у щось вплутається, то йому доведеться дати мені послаблення на терапії і він не скасує моє умовно-дострокове, якщо я пропускатиму сеанси чи з’являтимуся на наші зустрічі трохи під кайфом.
– Саме