Кроуфорд вбачав у новому завданні шанс для Старлінг. Він припускав, що їй завжди хотілося вполювати Лектера. Але правда була складнішою за його припущення.
Тепер Кроуфорд уважно роздивлявся Старлінг:
– Ви так і не вийняли зі щоки той порох.
Дрібки паленого пороху з револьвера покійного Джейма Ґамба поплямували її вилицю чорними цятками.
– Усе не було часу, – відповіла Старлінг.
– Ви знаєте, як французи називають декоративну родимку, отаку мушку, що стоїть високо на щоці? Знаєте, що вона означає?
Кроуфорд зібрав чималу бібліотеку з татуювання, тілес них символів і ритуальних каліцтв.
Старлінг похитала головою.
– Вони називають її «сміливістю», – сказав Кроуфорд. – Вона вам пасує. На вашому місці я б її лишив.
Розділ 9
Фермі «Мускусний щур», родовому маєтку Верджерів біля річки Сасквеганна на півночі Меріленду, притаманна химерна краса. М’ясовиробницька династія Верджерів купила цю землю в 1930-х, коли переїхала з Чикаго на схід, ближче до Вашингтона. Вони могли спокійно це собі дозволити. Ділова й політична чуйка дозволяла Верджерам жирувати на м’ясних контрактах з армією США із часів Громадянської війни.
Скандал із «забальзамованою яловичиною» протягом іспано-американської війни майже не зачепив Верджерів. Коли Ептон Сінклер і журналісти-викривачі дослідили небезпечні робочі умови на м’ясопереробному заводі, то дізналися, що кілька Верджерових робітників ненароком перетопилися на жир, після чого їх закатали в консерви й продали як «чистий навколонирковий жир від Даргема», що його так полюбляли пекарі. Звинувачення оминули Верджерів. Вони не втратили жодного урядового контракту.
Верджери уникли цих потенційних неприємностей і багатьох інших за рахунок того, що купляли політиків – єдиною невдачею стало затвердження Закону про контроль за якістю м’ясної продукції від 1906 року.
Зараз Верджери щодня забивали по 86 тисяч голів великої рогатої худоби й приблизно по 36 тисяч свиней – цифри трохи різнилися залежно від сезону.
Щойно підстрижені моріжки на фермі «Мускусний щур», буяння ароматів бузку в повітрі – усі ці запахи зовсім не схожі на бійню. Єдині тварини – це поні для дітей, що приїжджають у гості, та зграйки гусей, які пасуться на моріжках, вихляючи своїми задками й схиляючи голови до трави. Собак немає. Будинок, сарай і прилеглі території розташовані майже в центрі шістьох квадратних миль національного заповідника, що так і лишаться в довічному володінні родини як особливий виняток, затверджений міністерством природних ресурсів.
Як і більшість анклавів найбагатших людей, «Мускусного