Кроуфорд говорив із висоти свого віку та самоти, коли спитав:
– А вам ніколи не спадало на думку, що ви йому подобаєтеся, Старлінг?
– Думаю, я його забавляю. Об’єкти або забавляють його, або ні. Якщо забави нема…
– Чи відчували ви коли-небудь, що подобаєтеся йому? – Кроуфорд наполіг на різниці між думкою і почуттями, як баптисти наполягають на повному зануренні.
– Після досить нетривалого знайомства він розповів про мене кілька речей, які виявилися правдою. Мені здається, що дуже легко сплутати розуміння й емпатію – ми всі так прагнемо емпатії. Може, ми маємо навчитися помічати відмінність – і таким чином дорослішати. Важко й гидко усвідомлювати, що хтось тебе розуміє і при цьому ти йому не подобаєшся. Коли бачиш, що розумінням користуються як іклами хижака, то це найгірше. Я… я уявлення не маю, як доктор Лектер почувається щодо мене.
– Якщо ви не проти, то поділіться – що саме він вам казав.
– Казав, що я амбітна, невгамовна селючка і що мої очі блищать, мов дешеві камінці, які добирають за знаком зодіаку. Казав, що на мені дешеві туфлі, проте я маю смак, дещицю смаку.
– І це здалося вам правдою?
– Ага. Може, і зараз здається. Із взуттям справи покращилися.
– Як ви гадаєте, Старлінг, може, йому заманулося дізнатися, чи ви здасте його, отримавши такий лист зі словами підтримки?
– Він і так знає, що здам, неодмінно знає.
– Після судового вироку він убив шістьох, – сказав Кроуфорд. – Він убив Міґґса в божевільні за те, що той кинув вам в обличчя сперму, і ще п’ятьох під час утечі. Якщо його впіймають, то за теперішнього політичного клімату на доктора чекатиме смертельна голка.
Кроуфорд усміхнувся цій думці. Він був першопрохідцем у дослідженні серійних убивств. Тепер йому загрожував примусовий вихід на пенсію, а монстр, який становив найбільший для нього виклик, так і лишався на свободі. Перспектива смертної кари для доктора Лектера неабияк тішила Кроуфорда.
Старлінг знала, що Кроуфорд згадав учинок Міґґса, аби пробудити її увагу, повернути в ті жахливі дні, коли вона намагалася допитати Ганнібала-канібала у підвалах Балтиморської лікарні для психічно хворих злочинців. Коли Лектер грався з нею, поки в ямі Джейма Ґамба сиділо дівча й чекало на смерть. Зазвичай Кроуфорд загострював увагу співрозмовника, коли підходив до суті, – так само й зараз.
– Старлінг, а ви знаєте, що одна з ранніх жертв доктора Лектера й досі жива?
– Отой багатій. Його родина призначила нагороду.
– Так, Мейсон Верджер. Він на апараті штучного дихання в Меріленді. Цього року помер його батько й лишив йому м’ясопереробний статок. Старий Верджер також лишив Мейсонові посаду конгресмена США та членство в юридичному комітеті Палати представників конгресу, які без нього ледве зводили кінці з кінцями. Мейсон каже, що має певну інформацію, яка допоможе нам знайти доктора. Він