З «Daimler SP250» вийшла Івонна Монкріфф і, знявши окуляри, бадьоро запитала:
– Ви з глузду з’їхали? Хочете тут спектися?
Ентоні здивовано витріщився на Івонну, а тоді помітив Дженніфер Стірлінг, яка сиділа за кермом. Вона пильно дивилася на нього з-за скелець темних сонцезахисних окулярів, волосся було зібране у хвостик, на обличчі жодних емоцій.
– Доброго дня, – промовив Ентоні, знімаючи капелюха. Раптом він збагнув, що його зім’ята сорочка наскрізь просякнута потом, а обличчя блищить на сонці.
– Заради всього святого! Що ви робите так далеко від міста, пане О’Харо? – запитала Дженніфер. Шукаєте гарячий матеріал для нової статті?
Він зняв піджака з плеча, запхав руку до кишені і дістав з неї листа.
– Я… я хотів віддати вам це.
– Що це?
– Вибачення.
– Вибачення?
– За мою ганебну поведінку минулого вечора.
Дженніфер не збиралася брати листа.
– Дженніфер, передати тобі? – з подивом запитала Івонна, помітивши, що подруга сидить нерухомо.
– Ні. Ви б не могли прочитати його вголос, пане О’Харо? – запитала жінка.
– Дженніфер!
– Якщо пан О’Хара його писав, то, я впевнена, він зможе промовити ці слова, – за темними окулярами обличчя Дженніфер виражало байдужість.
Ентоні якийсь час стояв нерухомо, дивлячись на порожню дорогу та залите сонцем село, що розкинулось унизу під схилом.
– Я б усе ж таки…
– Це не схоже на вибачення, пане О’Харо, вам так не здається? – запитала вона з милою усмішкою. – Будь-хто зможе швидко накидати кілька слів.
Івонна Монкріфф дивилася на свої руки, хитаючи головою.
Окуляри Дженніфер усе ще були спрямовані на Ентоні, вона могла розгледіти його силует за темними скельцями.
Ентоні відкрив конверт, дістав аркуш паперу і, трохи замислившись, зачитав їй текст. Його голос звучав незвично гучно серед гір. Коли він закінчив, то згорнув листа і запхав назад у кишеню. Він почувався збентеженим, на якусь мить між ними зависла напружена тиша, яку порушував лише гуркіт мотора.
– Мій чоловік, – зрештою промовила Дженніфер, – сьогодні вранці поїхав в Африку.
– У такому разі я був би радий, якщо ви та пані Монкріфф приймете моє запрошення на обід, – сказав Ентоні, поглянувши на годинник. – Точніше кажучи, на ранню вечерю.
– Пробачте, але я змушена відхилити цю пропозицію. Френсіс хотів, аби ми разом подивилися ввечері на якусь яхту. Це, звісно, мрії, але я вже пообіцяла.
– Ми підкинемо вас до міста, пане О’Харо, – запропонувала Дженніфер, киваючи головою на маленьке заднє сидіння авто. – Не хочу бути винною в тому, що найбільш шанований журналіст газети «Нейшн» отримав