Дженніфер налила собі мартіні й умостилася на лавці навпроти.
– То, – почав він, – як ви познайомилися зі своїм чоловіком?
– З чоловіком? Ви все ще збираєте матеріал для статті?
– Ні, просто цікавлюсь.
– Навіщо?
– Хочу дізнатися… мені цікаво, як люди опиняються разом, – взяв себе в руки Ентоні.
– Ми познайомилася на благодійному заході. Він передавав кошти на реабілітацію поранених військових. Ларрі сів за мій столик, запросив мене на вечерю. Ось так усе й сталося.
– Оце і все?
– Він був доволі прямолінійним. За кілька місяців він зробив мені пропозицію, і я погодилася.
– Ви були зовсім юні.
– Мені було двадцять два. Батькам сподобався Лоренс.
– Тому що в нього є гроші?
– Тому що вони вважали його чудовим варіантом. Він був надійним і мав хорошу репутацію.
– А для вас ці речі мають значення?
– Вони мають значення для всіх, хіба ні? – промовила вона, посмикуючи край спідниці, розпрямляючи та пригладжуючи її. – Тепер моя черга ставити запитання. Скільки років ви були одружені, Буте?
– Три роки.
– Не дуже довго.
– Я досить скоро збагнув, що це була велика помилка.
– А ваша дружина була не проти розлучення?
– Це була її ініціатива, – промовив Ентоні, і Дженніфер поглянула на нього так, ніби намагалася збагнути, чим саме він таке заслужив. – Я не був вірним чоловіком, – додав він, не розуміючи до кінця, навіщо це розповідає.
– Мабуть, ви сумуєте за сином.
– Так, – відповів Ентоні. – Іноді я замислююсь над тим, як вчинив би, якби знав, що так сильно за ним сумуватиму.
– Ви через це п’єте?
– Навіть не намагайтеся, пані Стірлінг, – криво всміхнувся він. – У вас не вийде мене виправити. Занадто багато добрих жінок намагалися врятувати мою грішну душу.
– Хто сказав, що я хочу вас врятувати? – промовила Дженніфер, дивлячись у свій келих.
– Від вас лине… милосердя. Це змушує мене нервувати.
– Якщо людина чимось засмучена, вона не може цього приховати.
– Звідки вам це відомо?
– Я не дурна. Ніхто не може отримати все, чого забажає. І я це знаю не гірше за вас.
– Ваш чоловік може отримати все.
– Дуже мило з вашого боку.
– Я кажу це не тому, що хочу здаватися милим.
На мить їхні погляди перетнулися, а тоді вона відвела очі вбік, дивлячись на море. У повітрі відчувалося напруження, так ніби вони мовчки злостилися одне на одного. Варто було віддалитися від умовностей реального життя, як стосунки між ними миттю змінилися. «Я хочу її», – подумав він і майже переконав себе, що в цьому немає нічого поганого.
– Скільки разів ви спали з заміжніми жінками? – її голос прорізав нічну тишу.
– Мабуть,