Вони з Меріон пішли далі вулицею, відчуваючи сухість у горлі й бурчання в животі. Вони зайшли в цілодобову закусочну й узяли шматок пирога й кілька кульок морозива з шоколадно-полуничним сиропом і збитими вершками, а ще молока з шипучкою і шоколадним сиропом. Меріон заплатила, і вони рушили до її дому. Там вони сіли за стіл на кухні, й Меріон розпалила самокрутку. Гаррі зненацька захихотів, та тітка – то щось із чимось. Тому чоловікові не завадило б каное. Меріон передала самокрутку Гаррі, а тоді повільно випустила дим. На вулицях мають бути туалети. Тоді їй не довелось би принижуватися тільки для того, щоб справити потребу. Чоловікам можна ходити до вітру в провулку чи за машиною, і це цілком прийнятно, але якщо це робить жінка, то з неї насміхаються. От що мені подобається в Європі – вона цивілізована. Гаррі слухав і дивився на неї, схиливши голову набік, а тоді чи то усміхнувся, а чи то вишкірився і повернув їй самокрутку, незрозуміло, до кого ти говориш, до свого психа чи до судді. Самокрутка ще не докурилася, і Меріон простягнула її до Гаррі, але той похитав головою, тож вона обережно загасила її й поклала на край попільнички. А хіба все це не неподобство? Це ж сміховинно. Жінка не може ані сцяти, ані срати, ані пердіти, ані смердіти, ані отримувати задоволення від перепиху… перепрошую, від сексу. Гей, мала, я не винен, чуєш? Пам’ятаєш? Я ні слова не сказав. То нічого, мені треба на комусь тренуватися. Тренуйся на своєму психові. Він за це гроші отримує. Вона всміхнулася. Вже ні. Ти його покинула? Не зовсім. Ми бачимось, але не як лікар з пацієнтом. Гаррі засміявся, ти з ним ще й шпокаєшся? Буває. Коли настрій накотить. Рідня питає, чи я ще ходжу до нього на зустрічі, і я кажу, що так, тож вони продовжують давати мені на нього п’ятдесят доларів на тиждень. Меріон голосно й протяжно розсміялась. І я ж навіть не брешу тим недоумкам. Ти ж і з попереднім психом теж шпокалася? Так, але там усе швидко стало трохи тривожно. Він перестав виписувати мені рецепти, хотів кинути дружину й виправити мене… шовініст, одне слово. А цей інший. Я іноді бачуся з ним, і між нами нема жодної напруги.
Автор: | Г’юберт Селбі-молодший |
Издательство: | Книжный Клуб «Клуб Семейного Досуга» |
Серия: | |
Жанр произведения: | Зарубежная образовательная литература |
Год издания: | 1978 |
isbn: | 978-617-12-2898-6,978-617-12-2895-5,978-617-12-2473-5 |
тоді в його голові спрацював сигнал небезпеки, бо він відчув, що надто сильно нахилився, і спробував упертися й відновити рівновагу, але програв цю героїчну, хоч і коротку битву, і зрозумів, що летить до джерела, що шумить унизу. Гей, якого шляка, дурна ти ку… і він ляпнувся в струмок і заборсався в ньому, ПОМОЖІТЬ! ПОМОЖІТЬ! А його подруга перекинулася на спину і зітхала собі, о-о-о-о-о-о, додаючи гучності й швидкості річці, а її сьогоднішній заступник і компаньйон хлюпався й бризкався, Я НЕ ВМІЮ ПЛАВАТИ, НЕ ВМІЮ ПЛАВАТИ, та нарешті, завдяки самим лише похмурій рішучості й твердості характеру, виліз на мілке, звідки вже вибрався на берег і став на коліна, звісивши голову і намагаючись віддихатися, а його сьогоднішня дама перекотилася на бік з іще одним довгим зітханням, скрутилася в позу зародка й заснула, прикрита кущами, що росли навколо верхів’я річки. Гаррі хихотів і хитав головою, бухарики просто нереальні, правда? Ніякої гідності, ані краплі.