знов глянув на Фреда, що й досі сидів і широко вишкірявся, і засміявся дужче, і всі теж засміялися й захитали головами, неспроможні не дивитися на Фреда, який сидів з тією дурною усмішкою, що ставала дедалі ширша й дурніша, і сміх набрав сили, тож хоч як вони старалися, а вже не могли зупинитися й реготали, а Фред утримував дихання, хоч йому вже й здавалося, що він задихається, його обличчя заливалося червоним, очі вилазили на лоба, а Тайрон показував на нього, хитав головою, реготав і пирхав, ох… ох… і нарешті Фред вивергнув із себе повітря, швидко втягнув нового й захитав головою вперед і назад, чорти ж його заберіть, а всі сміялися без угаву, а Тоні ще раз затягнувся з бонга й насупився на телевізор, коли фільм перервали на рекламу, а за нею пішла ще одна і ще, а тоді анонс передач, а тоді ще реклама, і Тоні затягнувся ще раз, засовався в кріслі й почав бурчати щось під ніс про кляте лайно, він-бо хотів дивитися кіно, а не про гімняний корм для паскудних собак, і він заволав на телевізор, ану, запхни свого носа їй під спідницю. Що з тобою, не хочеш риби? Га? Риба тобі не така, паскудне собаче ґейло. Інші вже просміялися й докурили гашиш, і тепер просто сиділи, слухали музику й репували, а тоді почали впівока дивитися й слухати Тоні, і між ними знову пробігли смішки. Гей, пупс, ану не лай голубців, коли з нами Гаррі, він же може образитися. На обличчі Фреда вигулькнула та усмішка сільського дурника, а відкіля ти знаєш, що він голубець? Може, він мужичка, і раптом регіт посипався з нього, чорт, ото мене плющить, га-га-га-га-га, мужичка-сестричка, чорт, га-га-га; Тоні й далі нерозбірливо бурчав, а всі хихотіли й сміялися, дивлячись, як регоче й хитає головою Фред, і коли його регіт починав затихати, він починав патякати про мужичку й сестричку, і всі знову починали сміятися, а Тоні підвівся з бонгом, що звисав з його шиї, пішов до комода, витягнув щось із шухляди, знову ляпнувся у своє крісло і зник з-перед очей, схований його простертими крилами, а тоді набив свіжу порцію гашишу в чашку й запалив бонг, і розкурив його кількома затяжками, а коли на екрані знову з’явився фільм, Тоні відкинувся назад і почав мовчки й нерухомо його дивитися. Фред нарешті виснажився й не мав сили більше сміятися, хоч і продовжував хитати головою й либитися, а інші уникали на нього дивитися, бо тоді вони починали реготати. У всіх уже аж боки боліли від сміху, тож вони дивилися куди завгодно, аби не на Фреда, а Гаррі й Меріон відділилися від решти й вляглися на кількох старих подушках, легко спершись на стіну, одним вухом слухаючи музику й звернувши свою увагу одне на одного. Ти живеш одна чи з сусідкою? Ні, я сама. Ти ж знаєш. Гаррі знизав плечима, звідки б я знав? Пам’ятаю, що коли минулого разу заходив до твоєї хати, в тебе була сусідка. О боже, то ж було кілька місяців тому. Ого, так багато? Темпус і справді фугує, га? Іноді. А іноді наче зупиняється. Ти наче в якомусь мішку і не можеш вибратися, а хтось завжди стоїть над головою й каже, що час мине і все буде добре, але час ніби стоїть на місці й сміється з тебе і з твого болю… А коли він таки рушає далі, то виявляється,
