Сара Ґолдфарб сиділа в телекріслі, фарбувала нігті й дивилася телевізор. Тривала й наполеглива попередня підготовка тепер дозволяла їй робити за телевізором будь-що й отримувати всю насолоду від перегляду, не пропускаючи ані слова чи жесту. Можливо, їй ще було куди рости, може, вона й мазнула десь пальця лаком, і ліг той лак трохи нерівно, але хто ж це помітить? З метрової відстані результат був схожий на професійний манікюр. А якщо й ні, то яка різниця? Для кого їй розмальовувати нігті? Хіба вона мала когось, щоб треба було переживати, ану ж він побачить, що її нігті не бездоганні? Або її шиття, прасування, прибирання? Хай за що вона бралася, їй вдавалося робити це, тримаючи півтора ока на екрані, і день, а за ним і життя, минали собі доволі стерпно. Вона витягла перед собою руку й глянула на нігті, не забуваючи крізь пальці стежити за екраном. Вона роздивлялася пальці й тішилася оптичною ілюзією, коли здавалося, що пальці натицяні густо-густо і що вона дивиться прямо крізь них. Вона всміхнулася й оглянула другу руку. Який гарний червоний. Розкішно. Так личить до сукні. Скинути кілька фунтів, і сукня сяде, як нова. Коли вона поворухнулася, верх сукні почав спадати, і вона стягнула краї на спині й притулилася до спинки, щоб сукня знову не сповзла. Сара обожнювала цю червону сукню. Вона, певно, зможе скинути ті кілька фунтів. А ще вона, мабуть, зможе трохи ослабити шви. У бібліотеці мають бути книжки. Завтра піду, наберу книжок і сяду на дієту. Вона поклала ще одну шоколадну цукерку з кремом у рот і дала шоколаду повільно розтанути, вона смакувала аромат шоколаду, що змішувався з кремовою начинкою, а тоді повільно притисла цукерку язиком до піднебіння, усміхнулася й заплющила очі, а тілом її пробігли крихітні кольки гострої насолоди. Вона відчайдушно намагалася дати цукерці розтанути повільніше, але хоч як вона опиралася бажанню вгризтися й пережувати, нічого з того не вийшло, очі її враз широко розплющились, а на обличчі застиг серйозний вираз, коли вона добряче гризнула цукерку, перекотила її двічі язиком, а тоді ковтнула, втерши куточки рота долонею. У бібліотеці повно книжок. Я спитаю, яку мені взяти. Нехай дадуть таку, що допомагає швидко.
Автор: | Г’юберт Селбі-молодший |
Издательство: | Книжный Клуб «Клуб Семейного Досуга» |
Серия: | |
Жанр произведения: | Зарубежная образовательная литература |
Год издания: | 1978 |
isbn: | 978-617-12-2898-6,978-617-12-2895-5,978-617-12-2473-5 |
нікому не дозволить срати собі на голову, чув? І він приєднався до інших, узяв простягнуту баночку амілки й вдихнув її, і впав зі сміхом на підлогу, хтось через сміх видав молитву за померлих, а Гаррі з Меріон затиснули між собою ще одну баночку, і їхні тіла продовжували втиратися одне в одне, а вони сміялись і притискалися одне до одного, мов друга шкіра, а музика кружляла собі серед диму й сміху, проникала крізь вуха, голови й думки і виходила назовні без змін і спотворень, і всім було добре, пацан, дуже добре, наче вони щойно прочитали убивчий реп або вибралися на вершину Евересту, пролетіли кілька хвилин у вільному падінні чи навчилися ширяти в небі, як пташки, так, вони злітали й трималися на повітряних потоках, як птахи, як велика така пташина, пацан… так… наче раптом усі їхні прив’язі впали на землю, наче раптом вони стали вільні… вільні… вільні…