Наступного вечора в них ще лишилося трохи добра, і воно було хороше. Пацан, хтось серйозно облажався. Таке добро треба було бодяжити разів п’ять, не менше. Чорд, було б добре, братан, якби його вигулькнуло небагато, бо скоро в місті валятиметься купа дохлих чувачків. Пацан, та що для цього міста ще кілька здохликів? Чорд, ліцаї від них скаженіють, бо їм тре дізнатися, що воно за халепа.
Вони розім’якли й зрозуміли, що нема сенсу йти на роботу вранці, бо до ранку залишалось усього кілька годин. Нема сенсу руйнувати хороший кайф роботою. Вони вирішили заскочити до хати Тоні й глянути, що там діється.
Вулиці повнилися рухами й звуками літнього вечора. Сходи біля під’їздів і пожежні виходи обсіли люди, розігрувалися сотні партій у доміно й карти, гравців обступали глядачі, банки пива й пляшки вина передавалися по колу. Діти пробігали повз столи, і гравці знехотя кричали на них, не відводячи очей від партії і не пропускаючи своєї черги випити. Вечір стояв тихий і приємний. Десь угорі начебто світилися зірки, і було легко уникнути куп сміття й собачого лайна. Справді прекрасний вечір. Тоні жив на переробленому під житло горищі старої промислової будівлі. «Перероблене» означало, що на тому горищі в одному кінці стояло ліжко, а в другому – плита з холодильником. Між ними залишилося багато простору. Зазвичай той простір був усіяний людьми, що ловили кайф, намагалися упіймати ще більше кайфу або сиділи й думали, чого це вони ще не зловили кайфу. Коли Гаррі й Тайрон дісталися туди, людей на підлозі сиділо небагато. Тоні розвалився у єдиному кріслі, великому, м’якому, порізаному й подертому кріслі з величезними бильцями, і здавалося, що вони от-от зімкнуться на Тоні і що крісло ковтне його й перетравить, і він опиниться десь на полиці, в темному й запилюженому кутку крамнички перепроданих меблів, а на нього й на табличку «не продається» на грудях підозріливо поглядатиме