– Наприклад, викрадених імбрин і дивних дітей? – уточнив я. – Ви на це натякаєте?
– Нічого такого я не казав, – стенув плечима човняр і зробив вигляд, що його дуже цікавить щур, виловлений у складках плаща. – Персі, киш, татко працює.
І поки він обережно ставив щура на дошки, я підтягнув до себе поближче Емму та Едисона.
– Що скажете? – пошепки спитав я. – Наших справді могли відвезти до цього… диявольського місця?
– Ну, своїх полонених вони мусять тримати в контурі, і досить-таки старому, – сказала Емма. – Інакше більшість із нас пришвидшено постаріє і через день-два помре.
– Але яке витворам діло до того, чи ми помремо? – спитав я. – Вони просто хочуть забрати наші душі.
– Можливо. Але вони не можуть дати померти імбринам. Ті їм потрібні, щоб відтворити подію тисяча дев’ятсот восьмого року. Пам’ятаєте витвірський божевільний задум?
– Усе те, про що марив Ґолан. Безсмертя й влада над світом…
– Ага. Тож вони місяцями викрадали імбрин, і їм потрібно знайти для них таке місце, де вони не перетворяться на сушену кірку від апельсина, так? Тобто дуже старий контур. Щоб йому було років вісімдесят чи сто щонайменше. І якщо Диявольський Акр – це джунглі, де править бал розпуста й беззаконня…
– Саме так, – підтвердив Едисон.
– …тоді для витворів це ідеальне місце, щоб переховувати полонених.
– До того ж у самісінькому серці Лондона, – сказав Едисон. – Просто в усіх перед носом. Розумні поганці…
– Тоді, напевно, питання знято, – кивнув я.
Емма обережно підійшла до Шарона.
– Нам, будь ласка, три квиточки до тієї бридкої страхітливої клоаки, яку ви описували.
– Добре, добре подумайте над тим, чого ви хочете, – порадив перевізник. – Такі невинні ягнята, як ви, не завжди повертаються з Диявольського Акра.
– Ми добре подумали, – запевнив його я.
– Що ж, дуже добре. Але не кажіть потім, що я вас не попереджав.
– От тільки в нас немає трьох золотих, – повідомила йому Емма.
– Справді? – Шарон склав довгі пальці обох рук дашком і протягло зітхнув. З каптура війнуло розритою могилою. – Зазвичай я наполягаю, щоб платили наперед, але сьогодні вранці в мене напрочуд щедрий настрій. Мене зачарував ваш хоробрий оптимізм. Відвезу вас у борг.
І він розсміявся. Так, наче знав, що розплатитися з ним ми не зможемо, бо не виживемо. Відступивши вбік, він здійняв руку в плащі й показав на човен.
– Діти, ласкаво прошу на борт.
Розділ другий
Перед тим, як ми сіли в човник, Шарон влаштував цілу виставу з витяганням звідти шести звивистих щурів – так, неначе привілей пливти без страху підчепити чуму чи ще якусь моровицю дарували тільки ВІП-дивним. А тоді простягнув Еммі руку й допоміг зійти з причалу. Нас утрьох